Бог — найкращий оповідач

Моя трирічна донька раптово стала любителькою розповідання історій — настільки, що тепер вона сприймає магазин як громадську бібліотеку. Щоразу, коли ми проходимо повз книжковий відділ, вона каже: «Тату, прочитай мені цю», «Тату, а тепер цю», «А як щодо цієї?» 

Після того, як ми виходимо, вона просить мене розповідати випадкові історії: «Розкажи мені про те, як я була маленькою, і у нас було манго, і воно впало, я його підняла, а ти його з’їв».

Звісно ж, перед сном їй теж потрібно розповідати історії: одну, дві, три, перш ніж вона нарешті засне. А наступного дня все починається спочатку. Так, це великий клопіт, але й велике задоволення.

Історії — центр віри

Від найдавніших оповідань, розказаних пошепки біля вогнища, до видатних оповідей Святого Письма, історії завжди займали особливе місце в католицькій традиції. Не буде перебільшенням сказати, що оповіді — суть католицизму. Важливість наративів, успадкованих від наших прабатьків у вірі, виходить далеко за рамки простих розваг чи повчань. Історії, якими ми ділимося з нашими дітьми, — як священні, так і світські, — стають цеглинками їхньої віри і характеру.

Не дивно, що всі ми так любимо розповідати історії. Святе Письмо стверджує, що ми створені на образ і подобу Божу, а сам Бог є оповідачем. Біблія — це збірка історій, а не просто теологічний трактат. Від першого подиху творіння до обіцянки нового неба та нової землі нам розповідають історії, через які ми відкриваємо Божу любов, справедливість і милосердя. Ми бачимо, як розвиваються Його стосунки з людством.

Але оповідання — це більше, ніж хроніки. Історії, які ми розповідаємо, зрештою формують нас. Святий Августин сказав знамениту фразу: «Ми — це те, що ми любимо, і те, що ми любимо, формує нас». Історії сіють насіння в наші серця. Вони демонструють нам мужність, доброту та прощення у ділі. Вони дозволяють нам дивитися на світ іншими очима, виховуючи емпатію та співчуття. Історії, які ми, як батьки, обираємо, можуть стати потужним інструментом формування віри.

Цінна наука

Розповіді про таких святих, як Франциск Ассізький, відкривають дітям красу, смирення, співчуття та турботу про наш спільний дім. Казки з їхніми фантастичними елементами можуть дати цінні уроки про добро і зло, наполегливість і важливість дотримання обіцянок.

Однак історії — це не просто пасивна розвага. Читання вголос дозволяє обговорювати та розмірковувати. Я ставлю доньці все нові питання: «Що тобі сподобалося в цій історії?» «Хто був твоїм улюбленим персонажем і чому?» «Які почуття у тебе викликала ця історія?» «Чому ти хочеш прочитати її знову?» Ці розмови відкривають двері до дослідження глибших істин про віру, мораль і людський стан.

Пам’ятайте, ми — це історії, які ми розповідаємо. Ретельно обираючи історії, якими ми ділимося з нашими дітьми (і дозволяючи їм обирати власні), ми формуємо наративи їхнього життя. З кожною історією ми можемо посіяти насіння віри, любові та чесноти.

Тож відкривайте книжку, збирайте дітей поруч і вирушайте разом у подорож. Ви здивуєтеся, який вплив ці історії матимуть на їхні серця й розум.

Переклад CREDO за: Даніель Еспарса, Aleteia