«Воскресіння починається вже зараз — для тих, хто вірить у Христа»

У четвертій проповіді з нагоди Великого Посту проповідник Папського дому роздумував над Христовим воскресінням, яке породжує надію — рушійну силу в нашому житті.

У п’ятницю, 15 березня 2024 р., в залі Павла VI кардинал Раньєро Канталамесса виголосив для Папи та інших працівників Римської курії четверту проповідь з нагоди Великого Посту, повідомляє Vatican News. Цього разу він зосередився над Христовим висловом: «Я — воскресіння і життя» (Йн 11,25).

Перша медитація
Друга медитація
Третя медитація

Роздумуючи над історією про те, як Ісус воскресив свого друга Лазаря, проповідник Папського дому зазначив: це чудо стало причиною засудження Ісуса на смерть (пор. Йн 11, 47‑53), а Христова смерть зумовлює воскресіння кожного, хто вірить у Христа.

Христове воскресіння є гарантією нашого воскресіння

На початку проповіді кардинал зауважив, що в євангельському уривку про воскресіння Лазаря Ісус не заперечує воскресіння «останнього дня» (Йн 6,54), але звіщає те, що воскресіння починається вже зараз для тих, хто в Нього вірить. «Теперішнє воскресіння не замінює остаточного воскресіння тіла, а є його гарантією, — сказав проповідник Папського дому. — Воно не скасовує і не робить непотрібним воскресіння Христа з гробу, а навпаки, спирається на нього» (пор. 1 Кор 15, 14‑17; Мт 12, 39‑40). Кардинал Канталамесса нагадав, що жодна подія давнини не має стільки свідчень із перших рук, як воскресіння Христа, а відомі богослови та проповідники в історії Церкви вказували на фундаментальну роль цієї події у християнській вірі.

Зокрема, в одній із відомих проповідей Йоана Золотоустого йдеться про те, що воскресіння Ісуса та неспростовні докази Його сили дали учням мужність свідчити Євангеліє по цілому світі. «Віра християн — це воскресіння Христа… Всі вірять, що Ісус помер, навіть нечестивці вірять у це; але не всі вірять, що Він воскрес із мертвих. І не є християнином той, хто не вірить у це», — навів слова святого Августина проповідник.

Надія, яка зціляє духовних паралітиків

Відтак кардинал Канталамесса зосередився на екзистенційному аспекті слів Христа: «Я — воскресіння і життя». Зокрема, йдеться про воскресіння серця, про яке писав папа Лев Великий. «Найкращий спосіб дізнатися, що мається на увазі під воскресінням серця, — це спостерігати за тим, що фізичне воскресіння Ісуса зробило в духовній царині у житті апостолів», — сказав він, вказуючи на початок Першого послання апостола Петра, який пише про відродження надії (1 Пт 1,3‑4).

Проповідник Папського дому зауважив: у Євангеліях знаходимо багато висловлювань Ісуса про віру та любов, але слово надія відсутнє у Його проповіді. Натомість після Пасхи надія буквально «вибухає» в проповіді апостолів (пор. Рим 15,13). «Пояснення відсутності висловлювань про надію в Євангелії просте: Христос мав спочатку померти і воскреснути. Своїм воскресінням Він відкрив джерело надії; відкрив сам предмет надії — життя з Богом після смерті», — підкреслив кардинал Канталамесса.

Відродження надії може звільнити від інертності й млявості перед труднощами, як звільнило від хвороби кульгавого чоловіка з книги Діянь, який просив милостиню біля дверей Єрусалимського храму (пор. Діян 3, 1‑9). «Але ось проходить повз нас божественна надія, принесена Божим словом, і каже нам також, як Петро сказав до каліки та як Ісус сказав до паралізованого: “Встань і ходи!” (Мк 2,11). І ми встаємо й нарешті входимо у серце Церкви, готові знову і з радістю взяти на себе завдання та обов’язки, покладені на нас Божим провидінням і послухом. Це щоденні чудеса надії. Це справді велика цілителька, яка тисячі разів ставить на ноги тисячі калік і духовних паралітиків», — сказав проповідник.

Надзвичайність надії полягає в тому, що її присутність змінює все, навіть коли зовні нічого не змінюється. У цьому контексті кардинал навів невеличкий приклад зі свого життя. «Я людина, яка набагато більше потерпає від холоду, ніж від спеки. Зараз в Італії у березні, на початку весни, температура, знаєте, більш-менш така само, як в кінці жовтня і на початку листопада, — зазначив кардинал Канталамесса. — Проте довгі роки я помічав, що березневий холод був для мене меншою проблемою, ніж листопадовий. Я запитував себе — чому, адже температура однакова; і нарешті з’ясував причину. Листопадовий холод — це холод без надії, бо ми наближаємось до зими; березневий холод — це холод із надією, бо ми прямуємо до літа!»

Надія — дар Божої благодаті

Проповідник Папського дому нагадав, що в Посланні до євреїв надія порівняна з безпечним та міцним якорем життя (пор. Євр 6,18‑19), що стало класичним символом надії. «Але ми також маємо інший образ надії — протилежний до попереднього: це вітрило. Якщо якір — це те, що гарантує безпеку човна й утримує його на хвилях моря, то вітрило — це те, що змушує його рухатися і просуватися в морі», — зауважив він. Вітрило, яким є надія, вітер наповнює і безшумно перетворює його на рушійну силу, що несе човен нашого життя. «Подібно до того, як вітрило в руках доброго моряка здатне використати будь-який вітер, із будь-якого напрямку, сприятливого чи несприятливого, щоб рухати човен у бажаному напрямку, так само і надія», — сказав проповідник.

Кардинал Канталамесса зазначив, що надія є дуже конкретною та практичною, і перш за все приходить нам на допомогу на нашому особистому шляху освячення. «Надія стає для тих, хто її практикує, самим принципом духовного поступу. Вона завжди напоготові, щоб відкривати нові досяжні “можливості для добра”. Тому вона не дозволяє спочивати у млявості та зневірі», — зауважив кардинал.

Він навів слова Сьорена К’єркегора, який пише про ситуацію, пов’язану з відчаєм та безвихіддю, в якій абсолютно нічого неможливо зробити. Однак надія «завжди виявляє, що є щось, що можна зробити, щоб покращити ситуацію».

«Коли у вас виникає спокуса сказати собі: “Більше нічого неможливо зробити” — надія робить крок уперед і каже: “Молися!” Ви відповідаєте: “Але я вже молився!”, а вона: “Молися ще!” І навіть коли ситуація стає такою важкою, що, здається, вже нічого неможливо зробити, — надія все одно вказує нам на завдання: вистояти до кінця і не втратити терпеливості. Ці цілі є складними, якщо не сказати героїчними. Зрозуміло, що вони неможливі за допомогою лише власних зусиль; але тільки з благодаті Божої, яка приходить нам на допомогу й ніколи не залишає нас на самоті», — сказав проповідник.

Протиотрути від знемагання

За словами кардинала Канталамесси, у Новому Завіті надія має привілейовані стосунки з терпеливістю. «Вона протилежна нетерплячості, поспіху, прагненню “все і негайно”. Це протиотрута від зневіри, — зазначив він. — Вона підтримує бажання. Це також великий педагог, у тому розумінні, що вона не вказує на все відразу — все, що потрібно зробити або що можна зробити, — але ставить перед вами одну можливість за одною. Вона дає лише “хліб насущний”. Вона розподіляє зусилля і таким чином дозволяє їх реалізувати».

Цитуючи послання апостола Павла, кардинал сказав, що надія пов’язана з досвідом терпеливості у стражданнях (пор. Рим 5,3‑5), а тому надія зроджується саме тоді, коли переживаємо горе. «Земні причини надії повинні вмирати одна за одною, щоби з’явилася справжня непохитна причина, якою є Бог», — підкреслив кардинал Канталамесса. Це відбувається подібно до спуску корабля на воду. «Риштування, які штучно підтримували корабель, коли він будувався, необхідно прибрати, і всі різні підпори мають бути усунуті одна за одною, щоби він міг вільно плисти і просуватися по воді. Біда забирає всі “підпори” і приводить нас до надії на одного лише Бога. Вона веде до такого стану досконалості, який полягає в тому, щоб надіятись, коли здається, що надії немає (Рим 4,18), тобто продовжувати сподіватися, довіряючи слову, колись сказаному Богом, навіть тоді, коли всі людські підстави для надії зникли». Саме такою, сказав кардинал Канталамесса, була надія Діви Марії, яку називають Матір’ю Надії (Mater Spei).

За словами проповідника Папського дому, Бог не обіцяє усунути причини втоми і знемоги — як це описано у пророка Ісаї (пор. Іс 40, 30‑31), але дарує надію, яка дає сили їх подолати.