Проєкт «Німецький синодальний шлях» ось-ось увійде у вирішальну фазу. Ті, хто не стежив за кожним поворотом подій, можуть бути дещо здивовані, адже «синодальний шлях» офіційно завершився ще у 2023 році.
Тож як цей проєкт може наближатися до критичного моменту зараз?
Незважаючи на офіційне завершення два роки тому, проєкт ось-ось увійде у вирішальний період, де, ймовірно, буде вирішена доля його численних резолюцій, зокрема заклику до створення постійного синодального органу.
The Pillar пропонує розібратися в тому, що ж очікує на Церкву в Німеччині у найближчі місяці.
Передусім варто пригадати, що таке «синодальний шлях»
На тлі руйнівної кризи сексуальних зловживань Конференція німецьких єпископів і Центральний комітет німецьких католиків (ZdK) оголосили у 2019 році про запуск «Synodale Weg» («синодального шляху»).
З точки зору церковного права ця ініціатива була не синодом, а унікальним проєктом з неоднозначним статусом. Хоча прихильники заявляли, що його резолюції будуть обов’язковими для німецьких дієцезій, Ватикан наполягав на тому, що таких повноважень в учасників «синодального шляху» немає.
«Синодальний шлях» об’єднав німецьких єпископів і окремих мирян, що спільно брали участь у п’яти асамблеях між 2020 і 2023 роками. Учасники схвалили 150 сторінок резолюцій, серед яких були заклики до жіночого дияконату, скасування обов’язкового целібату священників, дозволу мирянам проповідувати на Месах, більшої ролі мирян у виборі єпископів і перегляду Катехизму Католицької Церкви щодо гомосексуальності.
Мабуть, найважливішою резолюцією був заклик до створення тимчасового органу єпископів і мирян під назвою «синодальний комітет». Це дозволило би контролювати виконання рішень «синодального шляху» в дієцезіях і перейти до створення постійної «синодальної ради» до березня 2026 року.
Цей постійний орган, що також складається з єпископів та мирян, має на меті замінити вже наявний орган, відомий як Спільна конференція, що з 1976 року періодично об’єднує представників єпископської конференції і ZdK.
Згідно з резолюцією, схваленою у 2022 році, синодальна рада «прийматиме фундаментальні рішення наддієцезіяльного значення щодо пастирського планування, майбутніх перспектив Церкви, а також фінансових і бюджетних питань Церкви, які не вирішуються на дієцезіяльному рівні».
«Синодальний шлях» в цілому і пропозиція створення «синодальної ради» зокрема наразилися на неодноразові втручання Ватикану. У 2024 році німецькі єпископи зобов’язалися розробити цю ініціативу «відповідно до еклезіології Другого Ватиканського Собору, вимог канонічного права і результатів глобального Синоду», а згодом подати її на затвердження Святому Престолу».
Вирішальні місяці
«Синодальний шлях» офіційно завершився 11 березня 2023 року, після завершення п’ятої пленарної асамблеї у Франкфурті.
Але архітектори проєкту розглядали його радше як вільний процес, ніж як звичайну ініціативу з чітким початком і кінцем. Коли «синодальний шлях» офіційно завершився, синодальний комітет негайно розпочав свою роботу, провівши установче засідання 10 листопада 2023 року.
Комітет має провести своє п’яте пленарне засідання 21 листопада у Фульді, де очікується затвердження статуту постійного синодального органу. Цей орган більше не називається «синодальною радою» — після того, як Ватикан висловив свої заперечення щодо цього терміну. Тепер його дещо розпливчасто називають «постійним синодальним органом на національному рівні».
Точний обсяг запропонованих повноважень органу наразі невідомий і, ймовірно, це буде предметом подальших переговорів із Ватиканом.
Засідання 21 листопада ознаменує початок критичних трьох місяців для ініціативи «синодального шляху».
29-31 січня 2026 року учасники «синодального шляху» зустрінуться на шостій та останній асамблеї у Штутгарті. Майже через три роки після завершення основної роботи «синодального шляху», його учасники мають «оцінити впровадження його результатів». Доля постійного синодального органу, ймовірно, буде одним з пріоритетів порядку денного — і схоже, що з наближенням цього самовільно встановленого терміну тривога зростає.
В інтерв’ю «Kölner Stadt-Anzeiger» 29 серпня Ірме Штеттер-Карп, президентка ZdK і співголова «синодального шляху», поскаржилася на брак відданості проєкту «синодального шляху» з боку деяких єпископів. Вона мала на увазі не лише чотирьох єпископів, які послідовно відмовляються брати участь в ініціативах «синодального шляху» після 2023 року, але й ширшу групу.
Штеттер-Карп відмовилася назвати імена, але сказала: «Ті, кого це стосується, повинні знати: нам про це відомо. А представники мирян у дієцезіях дуже легко зможуть дізнатися, які єпископи цього дня знайшли собі якісь інші, більш важливі справи».
«Ці кілька єпископів — я кажу це абсолютно чітко — своєю поведінкою шкодять репутації всієї єпископської конференції, чию здатність і бажання діяти спільно та солідарно вже поставлено під сумнів», — додала вона.
Штеттер-Карп також згадала неоднозначну реакцію дієцезіяльних єпископів на нещодавнє офіційне розіслання інструкцій про благословення неврегульованих і одностатевих пар, зауваживши, що ці вказівки виконуються лише приблизно в половині німецьких дієцезій, яких загалом є 27.
За її словами, ZdK досі був стриманим у своїй критиці єпископів, вважаючи, що «коли двоє сваряться у Німеччині, третій у Римі радіє».
«Але я думаю, що зараз, перед шостою і останньою синодальною асамблеєю наприкінці січня, потрібно викласти карти на стіл», — заявила вона.
Кінець чи початок?
Січнева зустріч 2026 року у Франкфурті заявлена як завершальна пленарна асамблея «синодального шляху». Вона стане «кодою» попередніх асамблей, що проводилися між 2019 і 2023 роками, пропонуючи можливість оцінити успіхи та невдачі проєкту за останні три роки.
У цьому сенсі ініціатива «синодального шляху» завершується. Відтепер католицькі коментатори, ймовірно, говоритимуть про неї в минулому часі. Зрештою, це вже будуть терени не журналістів, а істориків.
Але якщо прихильники проєкту зможуть добитися свого, то «синодальний шлях» — вже в іншому сенсі — стане лише початком.
Якщо Ватикан схвалить створення постійного синодального органу зі значними повноваженнями, «синодальний шлях», можливо, стане невід’ємною частиною ландшафту німецького католицизму.
Що це означає? У найширшому сенсі це означатиме, що Церква в Німеччині більше не керуватиметься єпископами за допомогою мережі мирянських комітетів. Натомість, у майбутньому нею рівноцінно керуватимуть єпископи і мирянські комітети.
Це може здатися тонкою відмінністю, але потужний постійний синодальний орган на національному рівні змінить баланс німецького католицизму, інституціоналізуючи розширений вплив ZdK.
Однак є ймовірність, що організатори «синодального шляху» не досягнуть своєї мети. Ватикан може наполягти на суворо обмежених повноваженнях нового постійного синодального органу.
Голова Конференції німецьких єпископів, Ґеорґ Бетцінґ, який балотується на переобрання у березні 2026 року, давно визнав таку можливість. У 2023 році він припустив, що між двома крайнощами може бути «середній шлях»: створення постійного органу з максимальними повноваженнями і правом вето Ватикану на створення будь-якої постійної синодальної інституції.
У цьому «резервному варіанті» Спільна конференція, яка формально пов’язує Конференцію єпископів та ZdK, буде модернізована, взявши на себе нові обов’язки, дозволені церковним правом.
Немає сумнівів, що розширена Спільна конференція, а не абсолютно новий постійний орган, стане серйозним розчаруванням для архітекторів «синодального шляху». Але є також ймовірність, що «синодальний шлях» не завершиться жодним із трьох нібито очевидних результатів: вето Ватикану, створенням нового постійного органу або оновленням Спільної конференції.
Щоб це зрозуміти, слід поглянути на прецедент минулого століття: Вюрцбурзький синод.
Цей захід, що відбувся в баварському місті Вюрцбург, зібрав єпископів, священників, монахів та мирян з усієї Західної Німеччини у бурхливі пособорні роки: з 1971 по 1975.
Синод був нібито скликаний для обговорення впровадження соборних декретів у німецьких дієцезіях. Але на ньому домінували такі гарячі питання, як проповідь мирян, контрацепція і тяжке становище розлучених та повторно одружених католиків.
Учасники того Синоду ухвалили 18 резолюцій, деякі з яких викликали хвилювання в Римі і проклали шлях для створення Спільної конференції. Але протягом багаторічних обговорень ця ініціатива зазнала значного спаду суспільного інтересу. Десятиліття потому про неї майже забули, навіть у самій Німеччині.
Вюрцбурзький синод завершився 23 листопада 1975 року — 50 років тому — загадковою прокламацією: «Die Synode endet — die Synode beginnt» («Синод закінчився — синод почався»).
На перший погляд, захід став гучним провалом. Але у 2019 році «синодальний шлях» підхопив багато тем Вюрцбурзького синоду, а також його основну структуру, де миряни голосували разом з єпископами, священниками і монахами. Це було так, ніби Вюрцбурзький синод почався знову після 44-річної перерви.
Подібним чином «синодальний шлях» може зазнати невдачі у багатьох своїх короткострокових цілях. Але через 50 років лідери німецької Церкви можуть знайти копії її резолюцій у затхлій шафі в штаб-квартирі єпископської конференції, здути з них пил і оголосити про нову ініціативу.
Враховуючи непередбачуваність історії Церкви, можливо, учасники синодального процесу візьмуть своєрідну фразу Вюрцбурзького синоду на озброєння, коли зустрінуться, здавалося б, востаннє, у січні.
Наприкінці зібрання вони можуть заявити: «Cинодальний шлях закінчився — синодальний шлях почався».
фінансово.
Щиро дякуємо!
