Велика Пʼятниця — кульмінація Страстей і Смерті Господа Ісуса Христа. Цього дня не звершується Літургія, у храмах немає квітів і прикрас, а вівтар — оголений.
Більше про традиції Страсної Пʼятниці говорить доктор пасторального богослов’я й літургіст отець Віталій Слободян СР:
Що ми згадуємо у Велику П’ятницю?
У традиції Римо-Католицької Церкви весь цей тиждень — від Вербної неділі — був спомином Господніх Страстей, а П’ятниця є кульмінацією, днем страждань і смерті Ісуса Христа. Цей день — один із найважливіших богослужбових днів року, коли ми згадуємо момент Відкуплення: ту справу Христа, яку Він завершує через свої страждання і смерть.
Чи обов’язково бути у Страсну П’ятницю на Хресній Дорозі?
У Страсну П’ятницю навіть не обов’язково Хресну дорогу відправляти. У цей день є богослужіння Господніх Страстей. Проте я не впевнений, чи категорії «обов’язково — не обов’язково» пасують тут у духовному вимірі. Деякі справи Церква регулює певними вказівками, але тут радше йдеться про любов, про стосунки: що мені каже сьогодні робити любов, а не правила.
Загалом Церква пропонує молитися Хресну Дорогу, і в багатьох храмах у цей день її правлять. Проте юридичного обв’язку немає. Це питання про любов. Наша християнська любов, яка випливає з віри, каже нам, треба там бути чи не треба.
Яким має бути піст у Велику П’ятницю?
У нашій, Римський Церкві, якщо дивитися суто юридично, ми загалом строгих постів не маємо. У нас є піст в усі п’ятниці року, — якщо в цей день немає урочистості, — коли Церква наказує зберігати «стриманість», тобто ми не споживаємо м’яса. Натомість два дні, які, згідно з загальним церковним правом у Римо-Католицькій Церкві, є днями строгого посту, — це Попільна Середа і Страсна П’ятниця. Церква заохочує в ці дні не тільки стриматися від м’ясного, а й обмежити кількість їжі: їмо один раз досита і двічі — якась легка їжа. Така пропозиція посту в цей день для здорових людей від 18 до 60 років.
Чому у Велику П’ятницю немає Євхаристії, натомість є Причастя?
Це дуже старий звичай, що в Церкві є так звані алітургійні дні, коли не звершується літургія. У Східних Церквах таких днів збереглося більше. В Римо-Католицькій Церкві Євхаристія не звершується тільки у Страсну П’ятницю. Є лише богослужіння спомину Господніх Страстей на знак того, що Христос у той день склав свою жертву на хресті. Це також своєрідний «піст від пасхального торжества», яким є Євхаристія. Раніше були й інші алітургійні дні, проте зараз їх немає.
За старим звичаєм, VII чи VIII століття, вірним у цей день уділяють Причастя, освячене у Великий Четвер на богослужінні Господньої Вечері. Ця традиція збереглася також у Східній Церкві: у них у цей день є літургія Передосвячених Дарів. У Страсну П’ятницю ми лише вшановуємо смерть Ісуса на хресті, поклоняємося хресту, є Літургія Слова, є читання опису Господніх Страстей із Євангелія св. Йоана, є розбудована молитва вірних, і після неї — участь у Причасті як у тому, що є плодом смерті Ісуса Христа, але також і Його Воскресіння. Причащання вірних збереглося, хоча був період в історії Церкви, коли було тільки причастя для священників. Люди дуже рідко причащалися, тому в якийсь момент так сталося, що Причастя приймали лише священники. Але після останньої реформи Страсного Тижня, 1957 року, за часів папи Пія ХІІ, Церква повернулася до того, що Причастя уділяють вірним.
Чому в цей день Молитва вірних інша — велика, і часто — співана?
Це дуже давня традиція Римської Церкви. Колись вона була богослужбовою частиною. Потім унаслідок різних реформ, звичаїв Середньовіччя і аж до Месалу Пія V (1570 р.), в якому взагалі не було Молитви вірних як такої, вона змінювалася. І протягом майже 400 років і у звичайних, і в недільних, і в урочистих богослужіннях у нас не було Молитви вірних. Допіру Другий Ватиканський Собор наказав цю молитву повернути в літургії неділь та урочистостей. У нас вона прийнялася і в будні, хоча це не обов’язково. Якби часом священник пропустив — то не дивуйтеся, бо її може не бути; немає такого правного чи літургійного припису. Проте ми до неї за 60 років після Собору вже звикли. Фактично, два покоління в Церкві виросли на цьому.
Єдиний момент, коли Молитва вірних завжди була, — це якраз ті урочисті прохання у Страсну П’ятницю. Звичай цих молитов зберігся з раннього Середньовіччя. Ця молитва у Страсну П’ятницю була винятковою — бо лунала тільки раз на рік; тому вона була такою розбудованою, великою. Вона складається з 10 закликів, переплітається із закликами диякона, з поданням намірів молитов; потім іде молитва священника; ставання навколішки, вставання з колін; молитва в тиші. Така молитва вірних стала невід’ємною частиною богослужіння Страсної П’ятниці. Остаточно вона увійшла до Месалу Пія V і залишився в новому Месалі після останніх літургійних реформ.
Як правильно адорувати хрест у Страсну П’ятницю?
Правильно — так, як записано в Месалі. Є різні форми поклоніння хресту. Перша форма, яка найчастіше використовується, — внесення загорнутого хреста. Це французький чи галльський звичай ІХ ст., згідно з яким до храму вносили загорнутий хрест і розгортали його під спів антифону «Ecce lignum Crucis» («Ось дерево хреста…»). Цей звичай як такий був у Месалі Пія V з 1570 року.
Після цього люди підходили, цілували, вшановували хрест. Поклоніння хресту відбувалося в тиші. З часом розвинулися співи під час поклоніння хресту: скарги розіп’ятого Господа «Люде Мій, люде»; потім додали «Святий Боже, Святий кріпкий» грецькою і латинською мовами (близько XV ст.). Хрест стає центральним місцем богослужіння Страсної П’ятниці. Це одна з форм поклоніння хресту.
Є також інші звичаї. Можна вносити відкритий, не загорнений у тканину, хрест, і на початку, посередині й біля вівтаря проголосити «Ecce lignum Crucis». Є звичай, що диякон вносить хрест, а священник від вівтаря співає.
Поклоніння вірних відбувається так: люди підходять ушанувати хрест. У нас це традиційно робили поцілунком. Але потім, через карантинні обмеження під час ковіду, це скасували, просто вклонялися хресту. Буває, що при великих зібраннях вірних священник тільки відкриває, показує хрест і проголошує антифон «Ось дерево хреста…», й тоді вірні стають навколішки і вшановують хрест у тиші. Варіантів може бути багато.
Як вірним зосереджуватися на адорації Великої П’ятниці?
Адорацію найкраще проводити в тиші. Але в тишу потрібно закохатися. Бо ми насправді живемо в дуже шумному, динамічному світі, й нам зараз важко через цей навколишній гамір перебувати в тиші. Раніше навіть у ЗМІ чи книжках були статичні картинки, а зараз ми можемо відкрити будь-який ґаджет — а там усе кольорове, світиться, блимає, картинки швидко змінюються, стрічка рухається.
Проте ми все одно потребуємо тиші. Якщо говорити про римську літургію, то цей момент, можливо, у нас дуже занедбаний. Люди бояться тиші. Я навіть по своїй парафії бачу, особливо у маленьких спільнотах: як настає тиша, то люди починають перешіптуватися, шукають, що би такого заспівати, що говорити, — щоб тільки тиші не було. Натомість важливо пам’ятати, що медитативна молитва в тиші, мовчання — це невід’ємна частина літургії Римської Церкви.
Тому у Страсну П’ятницю це дуже добре видно, коли ми співаємо «Ось дерево хреста…», а потім деякий час молимося в тиші. Тобто часом нічого навіть не треба думати, просто досить замовкнути і спробувати послухати цю тишу. Бо Господь промовляє в тиші. Важко, бо то непроста молитва, — але молитися взагалі не так просто! Це — не «заговорити» Господа чи себе, свої думки, а заслухатися в ту тишу, в Божу любов. Заслухатися в Божу мову, яка торкається нашого серця в тиші.
Кожна літургія має моменти, передбачені для тиші. Чи ми її зберігаємо, чи ні, — це вже більше питання до нас. Але літургія передбачає моменти тиші. Адорація передбачає тишу. І богослужіння Страсної П’ятниці також передбачає кілька великих моментів тиші, щоби потім перейти у велику тишу Суботи, коли не буде жодного богослужіння, буде повна тиша. Є заохочення тривати в тиші при Господньому гробі, що дуже нелегко.
Духовні отці також кажуть, що в тиші до людини промовляє сумління. В тиші людина чує своє серце. А сумління — це голос Бога в душі. Тому важливо навчитися мовчати і слухати тишу, щоб почути Бога.
Чому у Велику П’ятницю, як і у Великий Четвер, немає благословення наприкінці літургії?
Немає благословення, але є молитва над людом. Взагалі благословення — це дуже широка тема. Чому його немає, які були пропозиції? Під час Другого Ватиканського Собору хотіли зберегти момент благословення. Уділення благословення в ті часи було тісно пов’язане зі служінням єпископа. Тому в історії Церкви навіть була дискусія, чи пресвітер узагалі може уділяти благословення. Також до Месалу 1970 року увійшло урочисте благословення, хоча доти священник благословляв у тиші наприкінці Меси. Це дуже складна й широка тема.
Літургія Страсних днів була сформована століття тому, коли ще не було чимось звичайним, щоби священник благословляв. Можна бачити в цьому символіку святого Пасхального Тридення, яке було одним великим богослужінням. Фактично, ми почуємо те «розіслання» після урочистого благословення вже наприкінці Пасхальної Божої Служби: «Ідіть, Меса звершена. Алілуя, алілуя». Те, що довершується, відбувається у стражданні, смерті й воскресінні Христа, — це таємниця Пасхи. Не тільки страждання, не тільки смерть, не тільки воскресіння, — але через страждання і смерть до воскресіння Христа. Це християнська Пасха, у Христі.
Яке значення для християн, особливо у Велику П’ятницю, має Туринська плащаниця?
Напевно, це якесь свідчення воскресіння й живої віри в нього. Зрештою, маємо зрозуміти важливу річ: усі ці знаки, символи, місця чи речі, пов’язані з життям Ісуса Христа, з Його стражданнями, смертю й воскресінням, не є для нас свідченням. Вони певним чином допомагають нам на шляху віри, але спасіння не дають: спасіння дає живий Христос, істинний Бог, через таїнства.
Я мав такий досвід під час подорожі по Святій Землі. Це також були мої роздуми як священника. Я бачив, як люди захоплюються святими місцями: ось тут Христос родився, тут ходив, тут якесь чудо зробив, тут страждав… І в якийсь момент я усвідомив, що ми маємо набагато більшу благодать: священник щодня тримає в руках Христа під видом хліба. Ми щодня можемо Його прийняти (у стані благодаті) у Святому Причасті. Чи це не більше чудо за Туринську плащаницю? Ми приймаємо живого Христа до свого серця!
Важливо зосереджуватися на справді цінних речах. Бо ми часом захоплюємося Туринською плащаницею, але взагалі не захоплюємося тим, що приймаємо живого Христа до свого серця, і не непокоїмося, яким серцем приймаємо свого Господа. А саме на цьому варто зосереджуватися. Туринська плащаниця та інше допомагають увійти на шлях правди. Але шлях сакраментального життя набагато цікавіший, ніж предмети, пов’язані з культом. То важливі речі, але не найважливіші. Найважливішим є сакраментальне, бо спасіння — в таїнствах. Те, що ми подивимося на Туринську плащаницю, будемо вірити чи не вірити, що в неї було загорнуте тіло Ісуса Христа, ніяк не допоможе нашому спасінню. Натомість життя Євангелієм, життя таїнствами веде до спасіння й дає нам можливість участі у вічному житті.
Як прожити Велику П’ятницю, щоб це було не просто зовнішнім приготуванням до Великодня?
Провести так, як Церква нам дає: маємо піст, маємо богослужіння, маємо можливість роздумів, можливість адорації, чування біля Господнього гробу. Так і варто прожити цей день, у задумі.
Читайте також:
Як добре пережити Великий Четвер
фінансово.
Щиро дякуємо!
