Як добре пережити Великий Четвер

Завтра, 28 березня, розпочинається Пасхальне Тридення — і Римо-Католицька Церква буде відзначати Великий Четвер.

Про особливості Літургії, про обряд омивання ніг і про події, що розпочинаються в цей день, розповідає отець Віталій Слободян СР, доктор пасторального богослов’я, літургіст:

Чому Великий Четвер також називають «чистим»?

Це народний, не літургійний звичай, згідно з яким на цей день усе вже мало бути готове до Великодня. Мабуть, тому, що Церква заохочує, щоб люди, мірою можливостей, брали участь в усіх богослужіннях святого Пасхального Тридення. Гадаю, через це в народі є усвідомлення, що до Великого Четверга треба усе прибрати, помити, приготувати — щоб зосередитися на тому, як прожити це богослужбове Тридення: три дні спомину Страстей, Смерті та Воскресіння Ісуса Христа.

Чому у Великий Четвер правиться тільки одна Євхаристія?

Це також старий звичай. Так повсюди, окрім кафедральних храмів, де ще є ранкова Євхаристія — Меса мира, під час якої єпископ освячує єлеї: хворих, катехуменів і мира. Ці єлеї є знаком єдності. Щоб єпископське служіння було присутнє в кожній парафіяльній спільноті, священники отримують від єпископів єлеї, якими потім послуговуються, уділяючи святі таїнства. Церква заохочує всіх священників так організувати свій час у цей день, щоб вони могли взяти участь у Месі мира.

Щоправда, зараз богослужбовий припис дозволяє звершувати цю Месу також в інший час — у якнайближчий день до Великого Четверга, — щоби якнайбільша кількість священників могла взяти в ній участь. У Кам’янець-Подільській дієцезії це робиться у Великий Вівторок.

Натомість, також за старим християнським звичаєм, увечері звершується Меса Великого Четверга — Меса Господньої Вечері. Вона розпочинає святкування святого Пасхального Тридення. 

Важливо пережити Пасхальне Тридення у спільноті Церкви, беручи урочисту участь у цьому численному зібранні вірних. Богослужіння Великого Четверга, Великої П’ятниці та Великої Суботи не дублюються; звершується тільки одне зі спомину тієї чи іншої таємниці життя Ісуса Христа у святому Пасхальному Триденні.

Чому саме у Великий Четвер у багатьох парафіях приймають Перше Причастя?

Меса Господньої Вечері розпочинає Пасхальне Тридення у Великий Четвер. Фактично разом із неділею Великодня — це чотири дні. Але літургійно вони не збігаються з календарними днями, які ми звикли рахувати від опівночі. Богослужіння має свій ритм.

У Великий Четвер богослужбовий день починається увечері: не так о конкретній годині, як самим богослужінням. У Пасхальне Тридення відбувається спомин Страстей. У першій день — це Великий Четвер і Велика П’ятниця — зосереджуємося над Страстями. У другий день — у Велику П’ятницю і  Велику Суботу  — ми згадуємо смерть Ісуса Христа. Велика Субота при цьому не має жодного богослужіння і є повністю алітургійним днем у Церкві, коли ми тільки переживаємо і роздумуємо в тиші над таємницями Божої любові біля Господнього гробу, над тілом розіп’ятого Ісуса. А третій день починає Господнє Воскресіння, яке розпочинається у святу Пасхальну ніч, від настання темряви в суботу.

Колись у Страсний Четвер відправляли дві Меси. Була ранкова Меса, яка завершувала Чотиридесятницю, тобто 40денний час святого передпасхального Посту. А вечірньою Месо ю розпочиналося Пасхальне Тридення. Також вважалося, що Пасхальне Тридення — це спомин тих 40 годин, протягом яких Ісус перебував у гробі. Так каже традиція Церкви. Основною темою, на якій зосереджувалися ці пасхальні роздуми таємниць життя Ісуса Христа у вечір Великого Четверга, було встановлення Ісусом Євхаристії. Також згадувалася Пасхальна Вечеря, яку Ісус спожив зі своїми учнями. Теж, як ми знаємо, пасхальні події з життя Ісуса Христа накладаються на юдейські пасхальні свята. І в зіставленні цих подій Ісус являється як істинна Пасха, як істинне відкуплення, істинне визволення з рабства гріха. 

Господь Ісус встановлює Євхаристію, нове Таїнство, саме під час споживання юдейської Пасхи. Він підносить ту чашу й каже: «Це є Моє Тіло й Моя Кров» — ось істинна Пасха. Бо до того євреї споживали мацу і пасхальне ягня. Той прісний хліб є спомином єгипетського рабства, а чаша благодаріння — вино — є знаком того, що вони споживають його з нового плоду нової землі. У юдейської Пасхи така символіка. Потім Ісус на цій вечері встановлює Таїнство своїх Тіла і Крові, Таїнство Євхаристії; а також — наказуючи своїм апостолам чинити це на Його спомин — встановлює Таїнство Священства.

Тому, мабуть, саме цей день символічно роблять днем Першого Причастя, хоча ніде не сказано, що так має бути. Тобто не обов’язково це робити у Великий Четвер. Але з огляду на те, що це — день встановлення Євхаристії, часто священники у пастирському служінні це пов’язують, щоби підкреслити важливість цього дня і цієї події. 

У чому важливість обряду омивання ніг у Великий Четвер?

Цей обряд важливий, бо так робив Христос. Бо цей обряд, який є наслідуванням служіння Ісуса Христа, також допомагає нам самим усвідомити, чим є наше християнство: Ісус сказав, що ми маємо «мити ноги» одне одному. Деякі учні навіть опираються тому, щоб Він їх мив. Але Ісус каже, що це потрібно. У цьому — суть місії Христа: Він прийшов, щоби служити. І Він залишає це служіння апостолам: «Чиніть це на Мій спомин». Не для того, щоб вони пишалися, бо вони спеціально вибрані; а для того, щоби служити братам. Тому Христос схиляється до ніг апостолів і каже: отак робіть. 

Обряд омивання ніг має постійно нам про це нагадувати. Він не обов’язковий, а факультативний; але Церква заохочує, де є така можливість, щоб його звершувати. Через омивання ніг ми бачимо і усвідомлюємо велич нашого християнського покликання, нашої місії, яка полягає в тому, що ми можемо схилятися до ніг, можемо служити одне одному. 

Як присутнім на Святій Месі переживати обряд омивання ніг?

Через роздумування над цією подією. Все християнське богослужіння, всі церковні обряди, якщо не бути до них духовно приготовленими, не розуміти їхньої суті, завжди залишатимуться тільки «виставою». Важливо пережити їх духовно. Є визначена громада, яка в цьому дійстві представляє всю спільноту. Але навіть через те, що вся спільнота долучається до співу «Там, де є любов і доброта, там присутній Бог», — маємо усвідомлення, що в цьому свідченні любові присутній Бог. Це важливо. 

Під час обряду омивання ніг можна задуматися над тим, скільки разів я схиляюся до ніг іншої людини; у чому моє християнське покликання; де, чим і як я можу служити. Можна зробити собі у цей час іспит совісті за рік: яким є моє християнство?

Чому всі музичні інструменти затихають аж до Служби у Велику Суботу?

Це також старий звичай. Я б не казав про «всі музичні інструменти», бо у нас є один богослужбовий інструмент — орган. Так, Конференція єпископів допускає у богослужіннях використання інших музичних інструментів, за конкретних умов, хто, як і коли може це робити. Але офіційним богослужбовим інструментом залишається тільки орган. Як орган, так і дзвони є знаком радості. Тому, щоб увести в ту задуму, виразити назовні те, що ми зараз переживаємо, — Господні Страсті, Його страждання і смерть, не в радості, не в торжестві, — Церква каже, що музика має замовкнути. Зрештою, у Східній Церкві є гімн Страсної П’ятниці «Нехай замовкне все творіння», коли Господь віддає своє життя. Ми б часом хотіли дещо проговорити, «заспівати»; ще й у тому постійному шумі, хаосі, зокрема медійному, в якому живемо. Натомість таємниця Страстей і Смерті така велика, що Церква каже: перед ними варто замовкнути, перебувати в тиші і споглядати ці тайни. Навіть не роздумувати над ними, бо вони такі глибокі, що розумієш: немає людських думок, які могли би це описати.

Так Церква заохочує, щоб у день спомину Господніх Страстей, Його Муки, замовкли і органи, і дзвони. Також церковний спів у цей день максимально обмежений. Маємо у ці дні дуже багато тиші. Богослужіння Великої П’ятниці розпочинається у повній тиші, немає співу на вхід. Потім іде тиша Великої Суботи, коли зовсім немає богослужінь. Навіть похорони в цей день заборонено відправляти. Великий Четвер вводить нас у тишу споглядання Христа, Його страждань і смерті.

Що означає обряд перенесення Пресвятих Дарів до «темниці»?

Обряд перенесення пов’язаний з обрядом оголення вівтарів. Сьогодні він зберігся, але вже не є частиною богослужбового обряду. Спершу це мало нагадувати про оголеного Христа. Але насамперед символ оголеного вівтаря говорить про те, що у Страсну П’ятницю не звершується літургія. Тому з вівтаря забирають усі прикраси, всі свічки, обрус, — він залишається порожнім. Звідси походить обряд забирати також Пресвяті Дари, які зазвичай були поблизу вівтаря. Також уже в П’яту неділю Посту закривають хрести, прикривають гарні образи, щоб не споглядати тої слави. Наступає «оголення» — повна пустка.

Тому є звичай Пресвяті Дари — ту Євхаристію, яка має бути на Причастя для вірних у Велику П’ятницю, — також зберігати в іншому, відповідно приготовленому місці. У нас є звичай «Темниці», потім — «Божого гробу». В інших місцях усе це разом називалося «Божим гробом»: там до Пасхальної ночі зберігалися Пресвяті Дари. Будувався спеціальний вівтар, теж закритий. Спочатку він був із хрестом без розп’яття. Потім з’явилися статуї Ісуса в гробі, квіти. У нас зараз іще є Темниця як окремий вівтар. Вона може бути навіть поза тим храмом, у якому звершується богослужіння. З літургійного погляду, навіть було б найкраще приготувати Темницю в якійсь каплиці. Але не завжди є така можливість.

У нас з’явилося зберігання Євхаристії для причастя вірних поза Месою, для хворих. А вже пізніше її стали зберігати, щоб поклонятися Ісусові у Пресвятих Дарах. Сьогодні також насамперед Євхаристію зберігають, щоб було що занести хворим, а також для поклоніння.

Пресвяті Дари на вівтарі, посередині, в кивоті, в табернакулюмі нам історично дало Середньовіччя. У першому тисячолітті не було такого звичаю. Тоді вони зберігалися в сакристії, у спеціальних бічних каплицях; над вівтарем були дарохранительниці у вигляді голуба. Тому цей звичай зберігання і поклоніння Пресвятим Дарам зберігся. І у Страсний Четвер добре видно цей найстаріший звичай, що Пресвяті Дари зберігаються в окремому місці.

Чому після Божої служби у Великий Четвер дарохранительницю залишають відчиненою?

Саме на знак повної пустки, усвідомлення, що Спаситель помер, що людина вбила свого Бога. І без Його воскресіння ми б не мали кивоту, табернакулюму — там було би порожньо. Так є, коли людина вбиває Бога. Але Ісус має перемогти смерть. Допіру після Воскресіння ми знову принесемо Пресвяті Дари й залишимо на вівтарі або в дарохранительниці. Храм — це своєрідний мікрокосмос, у якому подекуди в богослужінні відображається людське життя.

Тому ми маємо ту пустку від Господніх Страстей і Його Смерті — щоби потім у великодній радості все стало на свої місця. Це й символізує літургія.

Чому у Великий Четвер немає благословення на закінчення Меси?

Є різні пояснення. Деякі коментатори літургії вважають, що Меса Великого Четверга розпочинає богослужіння святого Пасхального Тридення, яке, своєю чергою, триває як одне велике богослужіння. У Великий Четвер немає благословення і немає слів «Ідіть, Меса звершена». Так само у Велику П’ятницю немає на початку «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». Тобто богослужіння Страсної П’ятниці в цьому розумінні є продовженням попереднього богослужіння Страсного Четверга. Ми залишаємося в тиші Великого Четверга, згадуючи встановлення Ісусом Євхаристії; потім те, як Ісус пішов до Гетсиманії, там молився, там Його схопили. Й ми далі триваємо у задумі над Господніми стражданнями: як Його судили первосвященники, як тримали у в’язниці до ранку, як із Нього знущалися, потім повели до Пилата тощо.

Як глибше прожити Месу Великого Четверга?

Зосередитися, задуматися над подіями Страсного Четверга. Є така небезпека, що, готуючись до великодніх святкувань — щоб була паска, ковбаска, холодець, котлети, щоб зібрати все до кошика, — у тих буденних клопотах ми можемо втратити найважливіший вимір переживання святого Пасхального Тридення. Бо це святкування дане нам для того, щоб ми наново пережили радість зустрічі з Воскреслим. Але після того, як духовно пройдемо дорогою Страстей і Смерті Ісуса — це важливо.

Добре, що це свято виливається назовні урочистим столом, благословенням пасхальної їжі; радістю, що ми сідаємо з Воскресли Ісусом, як апостоли, до столу, який Він сам їм приготував. Це символізує пасхальний сніданок з освяченими стравами. Але важливо, щоби приготування до «зовнішнього» святкування не вкрало у нас внутрішнього досвіду Пасхальних подій; щоб ми насамперед пережили їх серцем. Щоб зовнішнє стало вираженням внутрішнього, а не було просто споживанням їжі. Щоб ми насправді зустріли Воскреслого Господа і з Ним сіли до столу. Щоб та трапеза пасхального сніданку була радістю зустрічі з Воскреслим. Але, щоб Його зустріти, треба пройти Хресною дорогою на Голготу і пізнати смерть.

Тому варто зосередитися на духовному, на внутрішньому, щоб ця радість була справжньою і повною. Бо як зупинимося тільки на зовнішніх елементах, щоб усе було гарно, то можемо втратити найважливіше.