Читаючи Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору «Сьогодення та майбутнє русского міра», з перших рядків занурюєшся у вир для промивання мізків.
Своїми думками щодо ухвали цього собору, яку засудили і міжнародні православні об’єднання, і Всеукраїнська рада Церков та релігійних організацій, ділиться Юрій Підлісний — доктор філософії, завідувач кафедри політичних наук, керівник програми «Етика-Політика-Економіка» в Українському католицькому університеті. Його колонку публікує РІСУ.
Російська агресія проти України [у Наказі згаданого собору] подається як національно-визвольна війна російського народу. І в читача, який знає історію, мимоволі постає запитання: ким російський народ поневолений, що він аж «с оружием в руках отстаивает свои жизнь, свободу, государственность, цивилизационную, религиозную, национальную и культурную идентичность, а также право жить на собственной земле в границах единого Российского государства». Невже Україна напала на росію, пригнобила її і знищує ідентичність та поставила під загрозу життя народу й існування його державності? Схоже, така риторика — це просто звинувачення України в тому, що вони самі чинять супроти України.
Проте така риторика й такі звинувачення чітко відображають історичне та геополітичне мислення в росії. Окуповані території і прифронтова територія, за їхньою риторикою, — це їхні землі, які були окуповані (незаконно приєднані, передані), відірвані від росії. І в тому документі є певний зсув акцентів. Ці території не названі за звичкою «Новоросією», а землями «юго-западной Руси» в кордонах єдиної російської держави. Така риторика перетворює Україну на агресора і гнобителя, а росію — на жертву. Саме тому росія обороняється. І не просто від України (Україну вони не помічають ні як суб’єкт міжнародного права, ні як народ), а від Заходу загалом. Тобто агресором є Захід, який зазіхнув на цілу цивілізацію під назвою «русскій мір».
Те, що це набір історичних перекручень і фейків, — зрозуміло будь-якому історикові. Проте далі — цікавіше. Цей документ виносить історичні претензійні фейки, а радше імперські реваншистські амбіції, на метафізично-релігійний рівень. Бо цей документ стверджує, що війна проти України (по їхньому СВО) — це не просто національно-визвольна боротьба, а боротьба проти осатанілого Заходу. І в цій боротьбі росія виконує «миссию ‘Удерживающего’, защищающего мир от натиска глобализма и победы впавшего в сатанизм Запада». Отже, є Захід, ототожнений із сатаною, зі злом, і є «Свята Русь», яка веде священну війну. Та ось тільки чи Захід — осатанілий і чи він є уособленням зла, і чи росія — це свята Русь? А отже, чи ця війна — священна? З філософського і богословського погляду, тут непочатий край для аналізу самих термінів. Низка православних богословів уже давно засудила такий наратив «русского міра» як єресь.
Читайте також:
Кардинал Кох: я не сподівався, що кіріл дійде до релігійного виправдання війни
Звісно, Захід має шерег проблем, також і морального характеру. І Захід цього свідомий, і дискутує про шляхи виходу зі своїх проблем на різних майданчиках: політичних, економічних, а головне — на академічному та релігійному. Згадаймо поважні дискусії поміж Юрґеном Габермасом і Йозефом Ратцінгером (Папою Бенедиктом XVI), чи Паризьку декларацію «Європа, в яку варто вірити». Відбувається чимало дискусій про віднайдення себе. Це класичне для європейської цивілізації: засумніватися у собі й повернутися до джерел. Така практика, як і загалом ідентичність Європи/Заходу як цивілізації, формувалася століттями на перетині кращих здобутків Афін, Рима і Єрусалима. З помилками, розквітом і падіннями.
Росія, порушивши тему Святої Русі та священної війни, піднісши агресію на метафізично-релігійний рівень і загалом розпрацьовуючи тему «русского міра», від Карамзіна до сучасних пропагандистів і політтехнологів, через Щипкова та Ільїна, замахнулася на створення новітньої цивілізації. Але практики внутрішньої та зовнішньої політики зовсім не уподібнюють цей задум ні до Європейської, ні до Китайської цивілізації. А дуже очевидно віддзеркалюють нацизм. Цьому задумові вже надано відповідний термін — рашизм.
Гляньмо лише на декілька цитат.
«После завершения СВО вся территория современной Украины должна войти в зону исключительного влияния России. Возможность существования на данной территории русофобского, враждебного России и ее народу политического режима, а равно политического режима, управляемого из враждебного России внешнего центра, должна быть полностью исключена».
Фактично — це мова про ліквідацію саме української нації, її ідентичності, а не російської, як стверджує цей самий документ декількома рядками вище.
Це не є випадковий текст цього наказу. Раніше, на третій день широкомасштабного вторгнення, в РИА Новости було опубліковано статтю Петра Акопова «Наступление россии и нового мира», де чітко сказано: «Владимир Путин взял на себя — без капли преувеличения — историческую ответственность, решив не оставлять РЕШЕНИЕ УКРАИНСКОГО ВОПРОСА будущим поколениям. Ведь необходимость его решения всегда оставалась бы главной проблемой для России».
В історії ХХ століття уже була така ж нацистська спроба «остаточного вирішення єврейського питання».
Читайте також:
Святослав Шевчук: «Русскій мір не має нічого спільного з Церквою»
А ось ще одна дзеркальна до нацистської ідеї «Lebensraum» (життєвого простору) теза того ж Акопова: «Это конфликт России и Запада, это ответ на геополитическую экспансию атлантистов, это возвращение Россией своего исторического пространства и своего места в мире».
У тому ж РИА Новости була стаття Тимофєя Сєргєйцева «Что Россия должна сделать с Украиной», де чітко розписано, кого слід знищити, кого репресувати, кого «перевиховати», і в результаті «Название “Украина”, по‑видимому, не может быть сохранено в качестве титула никакого полностью денацифицированного государственного образования на освобожденной от нацистского режима территории».
Ну але все це подається як блага мета. Спасти росію, яка має месіанську роль у цьому світі: «Высший смысл существования России и созданного ею Русского мира — их духовная миссия — заключается в том, чтобы быть всемирным ‘Удерживающим’, защищающим мир от зла. Историческая миссия заключается в том, чтобы раз за разом обрушивать попытки установления в мире универсальной гегемонии — попытки подчинить человечество единому злому началу».
Ну що ж: така цивілізація — таке месіанство, такий рашизм.
Цей документ багато уваги приділяє класичним консервативним цінностям. Зокрема сім’ї. І здавалося б: чудова риторика про збереження сім’ї, про підтримку дитинства й материнства. І багато ще є доброї риторики, на яку часто купується наївний, переважно західний консервативний читач.
Але статистична дійсність в росії дуже чітко вказує, що за тієї кількості розлучень, домашнього насильства, абортів, алкоголізму, соціального сирітства — поняття «Свята Русь» і месіанський «высший смысл существования России и созданного ею Русского мира» — це лише мобілізаційна риторика для реалізації імперського реваншу.
фінансово.
Щиро дякуємо!
