«Якщо цей жарт здасться трохи незручним, то перепрошую; але я вважаю, що це справді смішно», — зізнався єпископ.
Німецький римо-католицький єпископ Стефан Остер із Пассау поновив давню традицію «великоднього жарту» під час проповіді у Світлий понеділок. Це виявилося «пострілом у яблучко», і вже у вівторок опівдні ролик на ютубі зібрав понад 750 тисяч переглядів (уже понад мільйон. — Прим.пер.) і з тисячу радісних коментарів. Вони варіюються від «просто чудово» і «добре, що Церква дозволяє сміятися» до «мене приємно здивував гумор у цих церковних колах».
«Великодні жарти» єпископа Пассау вже здобували чималу популярність у попередні роки; наприклад, минулого року його відео нарахувало понад 435 тисяч переглядів.
Традицію «великоднього сміху в літургії» підтверджують докази, що походять аж із ІХ століття. Він поширився Європою і став добре задокументованим у джерелах XVI-XVIII століть, головно в німецькомовних країнах, а також в Італії та Іспанії. Звичай «risus Paschalis» полягає в тому, щоби в неділю Воскресіння Господнього виразити гучним сміхом у храмі радість від воскресіння Ісуса.
З амвону лунали не тільки різні цікаві історії («анекдоти» в традиційному розумінні цього слова), але також жартики, які на сьогодні цілком можна визнати непристойними.
Єпископ Остер укотре викликав гучний сміх під час Святої Меси у Великодній (Світлий) понеділок, яку служив у катедрі св. Стефана в Пассау. Причиною стала історія, яку він зачитав на завершення літургії, в межах традиції «risus Paschalis», зі спеціального видання — «Нової книжечки великоднього сміху» (Das neue kleine Buch vom Osterlachen). У запису, викладеному на ютуб-каналі дієцезії Пассау, можна не тільки почути сміх учасників молебню, але й побачити, як сам єпископ, а також його міністрант, не раз вибухають сміхом.
Жарт про туалет, зачитаний з книжечки про великодню традицію
Перш ніж зачитати цей жарт, єпископ Остер застеріг: «Якщо цей жарт може бути дещо образливим, то я перепрошую; хоч я вважаю, що він справді кумедний».
Анекдот розповідає історію жінки з міста, яка у 1920‑ті роки хотіла поїхати у відпустку до Баварського лісу. Тоді туризм там лише розвивався, а водопостачання ще не було повсюди доступне, тому жінка в листі до місцевого управління хотіла довідатися, чи там буде «WC». Бургомістр і рада на місці гадки не мали, що означає це дивне скорочення, тож запитали місцевого священника. Той подумав, що може йтися про лісову капличку (Waldkapellchen), назву якої «новомодні» міські люди вже писали не через «к», а через «с». Тому в листі у відповідь жінка дістала запевнення, що в тому селі вже 300 років є «WC» — розташована в центрі ідилічно красивого лісу й легко доступна пішки за 15 хвилин ходу; в ній налічується близько 30 сидячих місць і вона завжди відчинена протягом дня. Відвідують «WC» зазвичай окремі особи, але по святах та у вихідні їх зазвичай більше, й тоді вони її відвідують «у професійному супроводі отця-настоятеля».
Відео німецькою:
фінансово.
Щиро дякуємо!
