Питання: Що таке десятина, і чи зобов’язані католики її давати?
Відповідає брат Олександр Могильний OFM Cap.
Що таке десятина?
Згадку про цю практику — віддавати десяту частину від усіх доходів — знаходимо у Старому Завіті. Тобто в тій частині Святого Письма, де наголошується на законах, приписах, знаках. Тодішній світ потребував цього. На все свій час.
Донині люди ставляться до законів, до правил по‑різному. Одні хочуть, щоб усе було чітко прописано — тоді людина знає, в якому просторі вона перебуває. А інші вважають, що це обмежує їхню свободу.
Коли Ісус об’явився, Він сказав, що не прийшов, щоб щось у Законі змінити, викреслити чи скасувати, але щоб доповнити. Водночас Він не написав жодного закону, жодного слова. Ісус дав у Закон, який уже був, Духа для його виконання.
Приписи, до яких належала й десятина, були тим мінімумом, від якого людина мала відштовхуватися. Бо все маємо від Бога: роботу, здоров’я, заробіток, майно — абсолютно все. І десятина — це також той мінімум, який мав дати людині усвідомлення, Кому вона завдячує всім, Хто є автором того добра, благодіяння, — Бог.
Звісно, Бог це духовна істота і Він не потребує матеріальних речей. Але все, що ми робимо для ближнього, чим служимо — майном, часом, молитвою, — ми робимо для Бога через людину. Наприклад, у листах св. Павла можемо побачити, що проблема не в бідності, не у відсутності грошей, хліба чи якихось матеріальних речей, а у відсутності любові, серця, людяності. Тому ці приписи Старого Завіту — і десятина також — є для того, щоби зробити хоч би шпаринку в серці людини, щоб вона не закрилася.
У деяких країнах на рівні світського законодавства прописано, що віруючі мають давати частину доходів на Церкву. До цього можна ставитися по‑різному. З одного боку, саме з цієї (виключно з цієї) доброти людей живе духовенство: це і майно, і забезпечення їхнього прожиття та їхньої старості. А з іншого боку, люди кажуть: «Я вже й так заплатив свій податок на Церкву, чого ще від мене хотіти». Тобто якийсь мінімум зробили — і достатньо. Закон без любові, без свободи, буде на сторожі добра, — але мінімального добра.
Тому Церква живе виключно за рахунок доброти людей. Усіх людей — не обов’язково парафіян. Бо Церкву, яку створив Христос, неможливо знищити, навіть у матеріальному плані. Скільки в історії було спроб «перекрити кисень» різних матеріальних благ, щоби знищити чи приборкати Церкву. Натомість де людина хоче зачинити, там Бог відчиняє. Він ніколи не дозволить, щоб Його діти страждали понад міру. Він щось дозволить, десь буде на сторожі. Як, наприклад, у жебручих орденах, які мають у своїй харизмі життя у простоті, у бідності: Святий Дух буде сторожем, щоб вони не зламали цього духа вбогості, смирення і простоти. Він не даватиме або забиратиме щось, щоб серце цих монахів відкривалося на Бога, а не на людину, щоб їх забезпечував Бог, а не людина.
Але якщо йдеться про Церкву загалом, то вона завжди була бідна. І водночас вона має дуже багато — в дарі Святого Духа, у служінні. Тому говорити, що в Церкві найважливіші гроші, — це неправда. Так, щось побудувати, про щось або когось дбати, обслуговувати тощо — це потребує коштів; потребує людей, яким треба заплатити по справедливості за їхню працю; якихось речей. Проте не йдеться про те, що Церква «тільки говорить про гроші». Церква каже, що гроші як дар потрібні, щоб регулювати чесноту справедливості. Гроші важливі — але не найважливіші. І десятина — це не лише про гроші. Це і час, і служіння, і дари, й молитва, навіть добре слово, захист авторитету, захист добра. Бо все, що ми маємо в собі, ми маємо від Бога. А десятина дає усвідомлення, що людина щось віддає Богові, тобто не має права привласнити. Добро буде справжнім, тільки якщо його пустити в обіг. Інакше воно буде сміттям. Так само і з різними нашими дарами: якщо їх привласнити, то це людину вб’є — можна швидко впасти в гординю, закрити своє серце на людей і на Бога.
Не віддавати десяту частину заробітку — не гріх?
Усе залежить від свідомості. Гріх — у свідомості. Якщо людина усвідомлює, що вона щодо Бога нечесна, то це буде гріхом. Бо десятина — це усвідомлення чесності щодо Бога. Знову ж таки, не йдеться лише про гроші, Церква не говорить тільки про них. Для людей це було би дуже зручно: незалежно від того, які доходи, віддав 10% — і маєш спокій. Церква дивиться ширше. Людина має усвідомлювати, хто вона; що вона як християнин — співвідповідальна; що це її спільнота, її парафія, її дім.
У цьому світі ніхто нікому нічого не винен. Ми зобов’язані усім тільки Богу. Бо завдяки Його доброті ми маємо, ми живемо, ми розвиваємося і отримуємо вічне життя. У тому й полягає свобода, що людина хоче бути вдячною Богові. Й тому дасть навіть не десяту, а якусь більшу частину. Адже йдеться не про те, щоб купити Бога, купити Церкву. Йдеться про серце: «Я хочу бути вдячним Богу». Проблема не у грошах чи майні, проблема — у серці.
Повністю етер із братом Олександром Могильним дивіться тут.
Читайте також:
Чи може бути милостинею донат на зброю?