Чи може бути милостинею донат на зброю?

На милостині часто наголошують під час Великого Посту. Проте, як каже Церква, милостиня — це один із головних добрих учинків, які варто робити завжди.

Чи може бути милостинею донат на зброю для ЗСУ — розповідає брат Олександр Могильний OFMCap.

Милостиня — це справа християнина щодня. Неправильно вважати, що це стосується лише Великого Посту. Милостиня допомагає нам побачити правду про своє життя: що все, що ми маємо, — від Бога, й тільки Йому ми всім завдячуємо. Але разом із цим Бог ставить поруч із нами людей, які допомагатимуть нам відкриватися на Нього, звільнятися.

Милостиня, хоча й має вимір матеріальний, безпосередньо стосується духа, свободи. Тому в Божому Слові, у Євангелії, є моменти, де описується, як людина може жити й не помічати ближнього. Як людина може жити в багатстві, у надлишку матеріального добра, в добробуті, й не бачити поруч того, хто в потребі. Милостиня — це не просто щось віддати чи допомогти. Милостиня має нам чогось коштувати. Бо що з того, якщо людина сьогодні не купить якусь річ для себе, але перенесе покупку на потім? Милостиня — це коли, наприклад, щось не купуєш для себе й віддаєш ці кошти комусь. А «хтось», кому потрібна допомога, знайдеться завжди.

Сьогодні триває війна, і навколо є багато людей, які потребують. Проте ці люди насамперед потрібні нам. Якщо говорити про ЗСУ, то Бог кличе цих мужніх людей, щоб вони захищали нашу свободу, наш добробут, наше життя. І тут є кілька аспектів. По‑перше, ми маємо бути їм вдячні за те, що вони жертвують своїм життям, своїм здоров’ям. У них немає ні вихідних, ні свят, ні нормальних відпусток. І подяка — це теж вимір.

По-друге, милостиня говорить про те, що ми — одне ціле. Згадаймо притчу про багача і Лазаря. Не може бути, щоб добро і зло були поруч — і без наслідків. Усі ми творимо одне ціле; проте не всі робимо одне й те саме. Не кожен може захищати, не кожен може воювати. Але наслідки є для всіх. Лазар із притчі жив, як жив, — бідно; але він був даний Богом багачеві, щоб допомогти йому. Проте багач цю поміч відкинув, що мало свої наслідки: він був позбавлений Божої слави. Натомість Лазар цю нагороду отримав. Бідувати — не було його метою, щоб отримати Божу славу. Бог про нього подбав.

Може, це прозвучить сьогодні дивно, але Бог попіклується про ЗСУ, про наших воїнів. Однак ми ризикуємо тим, що можемо втратити Божу опіку щодо себе, займаючись у тилу виключно своїми справами й живучи лише для себе. Ми не можемо жити так, ніби нічого не відбувається. Це не означає, що маємо жити в канаві, бо наші військові бідують, сплять у траншеях, у болоті, в снігу. Йдеться про те, що ми не можемо жити так, ніби це лише їхня справа. Це наша справа також.

Тому сьогодні для нас донатити, допомагати, підтримувати — це милостиня; і вона має нам коштувати. Якщо раніше хтось вечеряв у ресторанах, то тепер може, наприклад, вечеряти вдома і жертвувати те, що зекономив, Збройним силам.

Милостиня показує нам важливі речі. Вона перевіряє наш дух. Але також говорить, що ми співвідповідальні за те, що робиться навколо. Не може бути такого: «Це чиясь справа». Якщо хтось є поруч і він впливає на моє життя, то він — частина мого життя. Бо інакше є небезпека. І Слово Боже говорить про Божу любов, але також застерігає нас, що ми можемо її відкинути й наслідки будуть катастрофічні.

Повністю етер із братом Олександром Могильним дивіться тут.