«На проголошення Гвідона блаженним довелося чекати 800 років; але це провіденційна подія, бо він — людина для наших часів», — кажуть сестри Канонічки Святого Духа.
Блаженний Гвідон народився в другій половині ХІІ століття у французькому Монпельє в заможній родині (за певними відомостями, він походив із княжого роду власників Монпельє). Про його ранні роки нічого не відомо; однак точно зафіксовано, що з 1190‑го року він почав служити вбогим і потребуючим. Гвідон із роду Гійомів заснував на околиці міста дім-лікарню для вбогих, ввіривши цю справу Святому Духові. Це був перший Дім Святого Духа, в якому знаходили прихисток паломники, хворі, бідні, — а також самотні матері та покинуті немовлята. Приймали в цьому домі також і тих, хто шукав навернення і прагнув перемінити своє життя. Отож те, що прийнято називати «шпиталем», було радше реколекційним домом, аніж лікарнею в нашому розумінні.
Досить швидко до нього потягнулися наслідувачі доброї справи, які, запалені його прикладом, самі запрагнули служити Христу Господу в бідняках. Так поступово виникла спільнота, членами якої були і чоловіки, й жінки, і миряни, і духовенство.
Особа і діло Гвідона мали добру славу, тому папа Інокентій ІІІ затвердив Орден Святого Духа 22 квітня 1198 року, а потім запросив Гвідона до Рима і доручив йому служіння в лікарні при храмі Святого Духа. На момент затвердження нового ордену, окрім Дому в Монпельє, ця спільнота мала вже дев’ять подібних домів у південній Франції та ще два доми в Римі, один з яких стояв поблизу храму Санта Марія ін Трастевере (нині це осередок Спільноти св. Егідія, яка регулярно приймає бідних і годує безпритульних, навіть просто у самому храмі).
Гвідон був настоятелем Ордену, а також управляв лікарнею і сам у ній служив. Це був перший в історії шпиталь, при якому відкрили «Вікно життя», щоб там могли залишити дітей, якими не було кому опікуватися.
Він помер 1208 року, а його справу продовжили наступники — сестри і брати Ордену Святого Духа.
Запал віри
Протягом століть до Святого Престолу надходили прохання від різних людей піднести цього «шанувальника бідних» до слави вівтаря. Через брак історичної документації, необхідної для звершення стандартного процесу беатифікації, після того як минуло вже понад 800 років, сестри заново зібрали всю інформацію про культ свого засновника — включаючи свідчення, написані за його життя, і ті, що стосуються благодатей, вимолених через його заступництво. Із такими документами вони звернулися до Святішого Отця з проханням про дозвіл на публічне вшанування Гвідона з Монпельє в чернечих та мирянських спільнотах, натхнених його харизмою.
Папа Франциск у motu proprio «Fide incensus» («Запалені вірою») позитивно відповів на це прохання, затвердивши «літургійний культ брата Гвідона з Монпельє з титулом блаженного». З радістю і вдячністю сприйняли цю звістку спільноти, пов’язані з духовністю блаженного Гвідона, які діють в Іспанії, Франції, Польщі, Україні. Сестри, переконані у святості свого засновника, тепер мають офіційне підтвердження від Церкви.
«В нас постійно нуртувало бажання отримати від Церкви підтвердження того, в чому ми переконані і що відчуваємо щодо нашого засновника; щоб могли офіційно сказати ‘Блаженний Гвідон із Монпельє’; щоб його можна було згадати в каноні Святої Меси; щоб ми могли вшанувати день, визнаний у згромадженні днем його смерті, як літургійний спомин, схвалений Церквою», — каже Мати Казимира Ґолембьовська, Генеральна настоятелька Згромадження Канонічок Святого Духа.
Блаженний для наших часів
«Нашим великим бажання було, щоб наш засновник отримав титул блаженного, оскільки його діло, засноване в Середньовіччі — коли він вийшов до всіх потребуючих і в дусі 25 розділу Євангелія від св. Матея помітив тих, хто був у потребі, і дав їм усе, — може промовляти ще сильніше у ХХІ столітті, яке, можна сказати, в питанні людських потреб мало чим відрізняється від Середньовіччя», — каже мати Казимира.
«Він був мужем Євангельським, який, слухаючи Святого Духа, зміг розпізнати потреби свого часу. Якщо Гвідон служив людині, то сприймав її цілісно, душею і тілом. Він казав, що стражденна людина є паном, а лікарі й медсестри — її слугами», — пояснює Мати Казимира, у чому полягає ідея милосердя, яку ніс світові блаженний Гвідон.
Сестра Марія Найович звертає увагу на провіденційний факт: довелося чекати 800 років на беатифікацію Ґвідона з Монпельє, бо це людина саме для наших часів. «Ґвідон писав в Уставі Ордену Святого Духа, що брати повинні раз на тиждень виходити на вулиці, щоб зібрати потребуючих, які з різних причин не можуть або не хочуть прийти. На мою думку, цей середньовічний запис нагадує в наших серцях про заклик Папи Франциска, який постійно заохочує нас бути Церквою, яка виходить до сучасних периферій. Гвідон зробив це 800 років тому», — зазначає генеральна секретарка згромадження сестер-канонічок.
Вона також підкреслює, що від початку Орден Святого Духа був спільнотою, в якій монахи співпрацювали з мирянами. Шпиталі Святого Духа, якими керував блаженний Гвідон, не варто порівнювати з сучасними клініками, а радше з «домівками» для бідних і нужденних, де всі — хворі, бідні, бездомні, мати з дитиною, покинуте немовля і навіть повія, — всі без винятку потребуючі могли отримати допомогу для душі й тіла. На той час це було винятковим підходом. «Людина завжди потребує дому, тепла, стосунків; і я думаю, що ідея дому Святого Духа — дому, де є стосунки, позначені любов’ю, — в сучасну епоху, коли маємо кризу дому та сім’ї, можуть бути і викликом, і прикладом, із якого ми можемо черпати», — каже с. Марія Найович.
До Польщі отців і сестер Святого Духа запросив єпископ Краківський Іво Одровонж у 1220 році. Польські сестри-канонічки також провадять Дім самотньої матері в Україні, у с. Писарівці на Хмельниччині, Кам’янець-Подільської дієцезії (на фото).
Переклад CREDO за матеріалами: Opoka
фінансово.
Щиро дякуємо!
