Або з Богом, або про Бога

Роздуми над Божим Словом на XVI  Звичайну неділю, рік Б

Минулої неділі ми чули про початок місії апостолів: «Ісус, покликавши Дванадцятьох, почав розсилати їх по двох, наділяючи їх владою над нечистими духами» (Мк 6, 7). Сьогодні Євангеліст Марко розповідає про їхнє повернення. Учні повернулися до Ісуса та сповістили Йому про все: що зробили і чого навчили (в.30). Слід зауважити не зовсім правильний порядок. Апостоли ставлять на перше місце те, що вони зробили для інших, а навчання народу — на друге, хоча Ісус їх вислав, щоб вони насамперед проповідували покаяння: «Вийшовши, вони проповідували, щоб люди покаялися» (Мк 6, 12). Все інше є тільки наслідком проповіді: «… і виганяли численних бісів, а багатьох недужих помазували олією і зціляли» (Мк 6, 13). Сам Господь каже, що Він прийшов найперше для проповіді: «Він же відповів їм: “Ходімо деінде, у сусідні села, щоб і там проповідувати, бо Я на те й прийшов”. І Він пішов і проповідував в їхніх синагогах по всій Галілеї, і виганяв бісів» (Мк 1, 38-39). Тільки засіяне слово приносить плоди!

Яке ж головне завдання апостолів Ісуса Христа? Найголовніше для покликаних — бути ланкою, яка з’єднує Господа Ісуса з Його народом. Христос їх посилає до народу і до Нього вони повертаються. Від Бога — до народу, від народу — до Бога.

Далі сказано, що апостоли «сповістили Йому про все». Це одна з найкоротших доріг до святості — розповідати Ісусові про все, абсолютно про все, що стосується тебе та інших. Щоденно розповідай Христові, що ти зробив сьогодні й чого ти навчив тих, кого зустрів: «Хто, отже, порушить одну з оцих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у Небеснім Царстві. А хто виконає їх і навчить, той буде великим у Небеснім Царстві» (Мт 5, 19).

Повертатися до Ісуса і розповідати Йому про все — це також найкраща молитва, яка поєднує мою щоденність і все моє життя із Господом. Якщо розмовлятиму з Ісусом щоденно, буду спроможний передавати іншим Його знання. Це два завдання, які стисло пов’язані одне з одним: молитва і навчання.

Так постановили апостоли вже на самому початку свого служіння. Вони обрали найголовніше: «самі ж ми будемо пильно перебувати у молитві і служінні слова», — зазначає св. Лука (Діян 6, 4). Це найперше, чого очікують люди від священника. Тому св. Лука продовжує: «Вподобалось це слово всій громаді» (в.5). Найкращий пастир говорить або з Богом, або про Бога. Це також найкоротший шлях до святості. Тільки так справжній пастир зможе створити спільноту Бога з людьми і людей із Богом: «Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Діян 2, 42). Зауважмо тут обернений порядок: наука пастиря виникає з його молитви, а молитва пастви — з його науки.

Апостоли Ісуса мають також уміти відпочивати: «Ви підіть самі подалі в пустинне місце та відпочиньте трохи!» Справжній відпочинок не може бути в соцмережі чи перед екранами світу. Серед галасу вечірок не відпочинеш. Тільки на самоті з Ісусом, подорожуючи з Ним в одному човні Його Церкви, сходячи з Ним і виходячи на берег недільного відпочинку. Сам Ісус дає приклад найкращого відпочинку: «Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився» (Мк 1, 37). Доброго пастиря завжди знаходять на молитві. Треба поспішити за Ісусом, щоб бути з Ним: «Та Симон і ті, що були з Ним, поспішили за Ним, знайшли Його й кажуть до Нього: “Усі Тебе шукають.”» (Мк 1, 36-37).

Люди завжди поспішатимуть туди, де апостоли перебувають на молитві та відпочинку разом з Ісусом. За цим вони розпізнають справжніх учнів Ісуса Христа: «Та побачили їх, як пливли, і багато хто впізнав їх». Чого вони шукали? Чого найбільше прагнули і потребували? — Вони потребували Божого милосердя, яке може дати тільки справжній пастир: «Вийшовши, Ісус побачив великий натовп людей; і змилосердився над ними, бо вони були, як вівці, які не мають пастиря, й почав їх багато навчати». Навчання та знання Господа є початком усього!