У педіатричній лікарні Святого Престолу відбулася формаційна зустріч за участі Головного рабина Рима. Семінар був присвячений відповіді юдейської та християнської традицій на тему болю перед лицем смерті.
«Сльози мої збери у свою посудину». Цей рядок з Псалма 56 (55) дав назву формаційній зустрічі, яка нещодавно відбулася в лікарні «Bambinо Gesù». Керівник відділу біоетики ватиканського педіатричного закладу о.Луїджі Дзукаро та запрошений гість — Головний рабин Рима Ріккардо Ді Сеньї проілюстрували деякі характерні риси духовності та культури, пов’язані з жалобою в християнській та юдейській традиціях, повідомляє Vatican News.
Зустріч відкрив президент лікарні Тіціано Онесті. Він наголосив на тому, що людям дуже важливо мати змогу розділити горе й дістати підтримку, яка має бути надана тим, хто втратив члена сім’ї, друга, кохану людину. «Це незручна тема, — зазначив він, — особливо якщо йдеться про випадки, коли доводиться мати справу з неминучістю дитячої смерті». Також і в «Bambinо Gesù» лікарям не завжди вдається досягти успіху: в цій лікарні щороку відходять на небо близько сотні малюків.
Зберегти віру у воскресіння
Чи може релігія запропонувати відповідь на таке — або, в будь-якому разі, на серйозну втрату? Про це запитував о.Луїджі, що сам був лікарем, як і Головний рабин. «Якщо Бог існує, то Він є і там, де помирає дитина, де ми бачимо несправедливі страждання», — наголосив священник.
Він запропонував огляд того, як піклування про померлих було в історії фундаментальним аспектом цивілізацій. Сьогодні ж ритуальні форми, що знаменують кінець земного життя, ослабли — або принаймні розмилися, особливо через дедалі більше поширення індивідуалізму й матеріалізму. На думку о.Дзукаро, вертикальний вимір був втрачений на користь соціальної активності, яка хоч і є похвальною, але не є основою християнської віри.
«Чи похоронні обряди — непотрібна надмірність? Ні: дослідження також говорять про це. Тому що вони допомагають примиритися зі смертю і горем», — підкреслив о.Луїджі. Людині необхідний простір, де можна проявити горе. Священник звернув увагу на девальвацію самого терміну «розрада», який, натомість, має дуже важливе значення — настільки, що є атрибутом Святого Духа. Отець також зазначив, що сьогодні подекуди на християнських похоронах переважають звички, що ведуть до втрати чутливості перед лицем смерті: «Ми більше не говоримо про воскресіння, про життя після смерті. Ми більше не маємо відваги говорити про це, хоч як це парадоксально, також і у проповідях», — підкреслив він.
Цінність обрядів і громади в переживанні горя
Рабин Ді Сеньї звернув увагу на те, як люди сучасної культури намагаються втекти від смерті. У єврейській традиції процес жалоби відбуваєтьсяв часі та просторі, поступово переходячи від переживання розлуки в приватному та обмеженому вимірі до спільного переживання цієї травми в колективному вимірі. Протягом тижня після поховання ті, хто переживає траур, дотримуються чітко кодифікованих правил, згідно з якими не можна сідати до столу, не можна виходити з дому, окрім як на колективні молитви; відбуваються візити друзів і родичів; сусіди приготовляють перекуску із символічними стравами. Вранці сьомого дня на могилі відбувається ритуал, і протягом наступного місяця чоловіки не голять бороди… Йдеться про шерег дій, які дають змогу поступово вийти з тунелю відчаю, зважаючи на те, що насправді не всім вдається подолати горювання.
Тричі на день юдеї моляться: «Нехай славиться ім’я Твоє, що оживляє мертвих», — навіть якщо їхня культурна традиція зосереджена на обов’язках сьогодення. «Протягом року пропонується проказувати в синагозі молитву арамейською мовою, в якій говориться те ж саме, що і в молитві “Отче наш”, — підсумував рабин Рима. — Молитву, яка говорить не про мертвих, а є звеличенням Божого імені — що, по суті, виражає прийняття реальності, більшої від тієї, з якою ми повинні змиритися».
фінансово.
Щиро дякуємо!
