«У Христа немає рук, окрім наших»

„Habemus Episcopum Novum!“ – Маємо нового єпископа для «богоспасаємого міста Мукачева».

16 липня 2024 року, в день вшанування чудотворної ікони Мукачівської Богородиці у Хрестовоздвиженському греко-католицькому кафедральному соборі в м. Ужгороді відбулася вельми урочиста і знакова подія: хіротонія та інтронізація нового правлячого єпископа-ординарія для Мукачівської Греко-Католицької Єпархії (sui іuris).

Ним став о. Теодор Мацапула, чернець Згромадження Воплоченого Слова (ісп. Instituto del Verbo Encarnado), 42‑річний уродженець села Крилос, який із 2013 року служить у цій древньо-молодій єпархії на Закарпатті.

Таким чином, він, як наступник апостолів, перейняв дороцінний спадок Ужгородської Унії (1646) з її особливою історією і традицією та продовжить у єдності та континуїтивності справу своїх великих попередників на Мукачівській кафедрі: єпископів Андрея Бачинського, блаженного мученика Теодора Ромжі та світлої пам’яті Мілана Шашіка, який чотири роки тому повернувся до дому Небесного Батька.

За день перед цією радісною подією у соборі відбулася Вечірня з Чином обрядово-літургійного найменування (наречення) о. Теодора — чиє імʼя, до речі, з грецької означає «подарований Богом»/ «Дар Божий» — на єпископа Мукачівського, якого 8 травня 2024 року Папа Франциск призначив для цього служіння.

Під кінець вечірнього богослужіння, в присутності багатьох єпископів, священників, монахів та вірників з України, Європи, США та Латинської Америки до нового єпископа звернувся о. Микола Багіров, військовий капелан 33 окремої механізованої бригади Збройних Сил України.

У привітанні від імені всіх військових капеланів Мукачівської Греко-Католицької Єпархії він передав вітання від командирів підрозділів, побажав новому єпископові опіки Божої та вручив дуже особливий подарунок — понівечене насильством і обстрілами дерев’яне Розп’яття. Воно лежало покинутим на землі на Донеччині й капелан випадково помітив його в часі Пасхи 2024 року, коли вони об’їжджали підрозділи захисників. «Ми проїжджали машиною на великій швидкості, я зупинив водія і кажу: ‘Розвертайся!’ Підходячи до розп’яття, я подумки сказав: ‘Ісусе, я тебе заберу додому’», — сказав капелан.

Особливість цього розп’яття в тому, що Ісус на ньому — без рук. Отець Микола зазначив: «Бог каже, що не має інших рук, як тільки ваші руки. […] Ви можете побачити, що це розп’яття без рук. Руки залишилися прибитими до хреста. Але сьогодні Господь неначе говорить до вас: ‘Теодоре, я буду завжди біля тебе. Мої руки є прибитими на хресті, але через твої руки, твоїми руками я буду благословляти, освячувати і духовно будувати’».

У цьому контексті мені пригадались два подібні розп’яття, які випало бачити: корпус розп’ятого Христа без рук і ніг у Вільбрордусі, і базиліці Ехтернах у Люксембурзі, та хрест із розп’ятим Христом без рук із написом великими літерами на раменах: «Я НЕ МАЮ ІНШИХ РУК, КРІМ ТВОЇХ» у церкві Людгері (Ludgeri-Kirche) в історичному місті Мюнстері — де, до слова, 1646 року було підписано Вестфальський мир, який поставив крапку в Тридцятилітній війні.

Christus-Torso in der Willibrordus Basilika Echternach

Обидва розп’яття знайшли віряни під завалами після бомбардувань наприкінці 1944 року. Їх вирішили не відреставровувати, а свідомо залишили в пошкодженому вигляді.

Під хрестом у церкві Ludgeri-Kirche в Мюнстері розміщено таку чудову молитву XIV століття:

«У Христа немає рук, окрім наших, щоб виконати свою працю сьогодні.
У Христа немає ніг, окрім наших, щоби вести людей своєю стежкою.
У Христа немає вуст, окрім наших, щоб розповісти людям про себе.
У Христа немає допомоги, окрім нашої, щоби залучити людей на свій бік».

Розп’ятий Христос без рук в Ludgeri-Kirche

Молитись перед таким розп’яттям — дуже трепетно і зворушливо, бо ми знаємо, що Господь Ісус за життя на землі своїми руками оздоровляв, втішав і благословляв. Усі, кого Він торкався, отримували зцілення, відчували духовне піднесення і прагнули стати кращими, святими людьми. І потім, навіть бувши розп’ятим на хресті з широко розпростертими руками, Він ніби притягує нас до себе, ніби хоче торкнутися і обійняти кожного.

А вдивляючись у розп’яття з Донеччини, бачимо: Христос не може цього зробити, бо в Нього немає рук.

Без сумніву, у Бога завжди більше сил і можливостей, ніж у нас; але Він дає своїм учням доручення зробити Царство Боже присутнім у світі. Він хоче, щоб Його у сьогоднішньому світі відчували через нас, і так Він продовжуватиме свою справу спасіння. І це Він хоче робити не тільки через нового єпископа Теодора, але і через усіх нас, охрещених та віруючих християн.

Бог, можна сказати, запитує нас: чи готові ми продовжити з того місця, де Він зупинився, коли жив на землі? Чи готові ми стати Його руками, які творять добро? Його ногами, які несуть Євангеліє іншим? Його устами, які проголошують Добру Новину? Його знаряддям, щоб інші люди через наші вчинки могли побачити, що ми — Його учні?

Для цього потрібно довіритись Йому, щоб Він відкрив наші очі, вуха та серце і допоміг нам зрозуміти, як це краще зробити, адже Христос має тільки нас.

Із радістю і благоговінням спостерігаємо в цей час, як Господь обіймає Мукачівську Греко-Католицьку Церкву через її нового єпископа, який сказав «так» і взяв на себе зобов’язання стати Його руками, щоб інші люди (військові капелани, волонтери, медики, захисники та їхні родини, священники, монашество, вірні, а особливо бідні та знедолені) з його допомогою змогли відчути Божі, сповнені любові міцні обійми.

Хочеться завершити словами підтримки і надії на адресу нового єпископа і всіх людей у потребі, словами, які часто повторював блаженної пам’яті Папа Бенедикт XVI: «Ми можемо впасти; але, хай там як, ми не можемо впасти нижче, ніж у Божі руки, а Божі руки — добрі руки».

о. Михаїл Фетько,
священник Мукачівської Греко-Католицької Єпархії,
медичний капелан