Щоб утихомирити вітер війни, врятувати суспільні структури й політичні проєкти, які сьогодні розвалюються, — потрібні люди, які втілюють Євангеліє в життя.
У 70-ту річницю смерті Альчіде Де Гаспері про це говорив єпископ Бальдасаре Рейна, очолюючи молитву за «батька Європи». Літургію відслужили у базиліці св.Лаврентія за мурами, де знаходиться могила цього італійського державного діяча й кандидата на вівтар.
Де Гаспері (1881-1954) був одним зі співавторів та реалізаторів концепції європейської інтеграції, співініціатором створення Ради Європи та Європейського об’єднання вугілля та сталі, створеного у 1949 році. Процес його беатифікації триває з 1993 року, а цього року дієцезіяльний етап цього процесу вже буде завершений, — повідомив на пам’ятній Святій Месі єпископ-помічник Римської дієцезії Бальдасаре Рейна. Він нагадав, що для Де Ґаспері справжнім компасом у житті й діяльності було Євангеліє. «Він смиренно реалізовував проєкти добра, наголошуючи на першості Бога в нашому житті», — сказав єпископ.
Проповідник вказав на важливість соціального служіння в житті цього італійського політика, який повторював, що Бог діє не лише в людських сумліннях, але й у житті націй. Він також говорив про величезну терпеливість, із якою Де Гаспері ставився до своєї політичної діяльності, зокрема до євроінтеграційного проєкту, який він реалізовував разом із французом Робертом Шуманом і німцем Конрадом Аденауером. «Де Ґаспері хотів посиленої співпраці та ще більшої солідарності між країнами Європи як засобу досягнення миру», — сказав єпископ Рейна.
1953 року Де Гаспері брав участь у конференції, організованій Радою Європи в Римі. Англійський історик Арнольд Тойнбі зазначав, що в дискусії виділилися двоє: Де Гаспері й Роберт Шуман. «Обидва великі піонери й архітектори європейської єдності розповідали мені про спільний досвід, який допоміг їм вийти поза національні обмеження і дав їм ширші горизонти мислення та почуттів. Мені стало зрозуміло, що Де Гаспері, Шумана, а також Аденауера об’єднала їхня релігія. Католики просто не можуть зосереджуватися лише на справах власної нації…»
Також усіх трьох «батьків Європи» об’єднував інший складний досвід: усі вони походили з територій національного прикордоння, зі спірних територій, на яких розігрувалися численні політичні конфлікти. Важливо те, що завдяки своїй католицькій вірі вони не стали замкненими захисниками кожен своєї територіальної чи політичної ідеї.
Гробниця Де Гаспері в храмі св.Лаврентія за мурами
Цими днями Італія багато згадує річницю смерті Де Гаспері, який був «головним героєм фундаментальних сторінок в історії нашої країни як член Установчих зборів і президент Ради безперервно з 1945 по 1953 роки, керуючи вісьмома виконавчими органами (включаючи, у 1946 році, останню з Королівства Італія та першу з новоствореної Республіки)», як зазначив Ернесто Руффіні на сторінках «Avvenire». Журналіст виділяє два найважливіші моменти в позиції Де Гаспері: взяти відповідальність за державу та піклуватися про спільноту. Кожен — там і тоді, де його ставить історія.
Які моменти з життя кандидата на вівтар можна назвати найважливішими на сьогодні? Окрім того, що зібрані в беатифікаційному процесі свідчення говорять про «всебічне зразкове життя, в якому духовність, політична відданість, бачення майбутнього та служіння Церкві переплітаються в справді євангельський синтез, який є не лише практикою віри, але її автентичним виміром», як сказав на святковій Месі єпископ Бальдасаро. Ці моменти описує Ернесто Руфіні.
У 1930-ті роки, коли в Італії фашизм Муссоліні перебував на вершині влади і здавався незнищенним, група друзів приїхала в гості до Де Гаспері, який тоді був скромним працівником Ватиканської бібліотеки. У розмові пролунала дивна фраза, яка на тлі тріумфу італійського фашизму здалася безглуздою: «Нам треба підготуватися». До чого? — не зрозуміли друзі. «До того, що буде далі», — сказав Альчіде Де Гаспері.
Це були пророчі слова. А крім того, вони показують Де Гаспері живою людиною, а не пам’ятником самому собі, державним діячем, який повсюди «свідчив Євангеліє і не знав жодних сумнівів». Він проживав ті буремні роки з усвідомленням того, що потрібно приготуватися — бо невідомо, які виклики принесе життя, а до них треба бути готовим, щоби кожен на своєму місці служив Богу і вітчизні.
Другий згаданий епізод випливає з першого. 1946 рік, фашизм зазнав поразки. Італія вирує і стоїть перед вибором: бути королівством чи республікою? Де Гаспері на мітингу в Римі, поблизу базиліки Максентія, заявляє: «Питання поставлене погано, надто спрощено».
«Справжнє питання полягає в такому: чи хочете ви заснувати республіку — тобто чи відчуваєте ви, італійський народе, здатність узяти на себе всю відповідальність, іще більшу жертву, ще більшу участь, аніж вимоги режиму, — те, що змусить навіть главу держави залежати від вашого рішення, висловленого в бюлетені?»
Позитивна відповідь, на переконання Де Гаспері, означала «клопотатися про державні справи більше, ніж досі, усвідомлювати, що це ваша справа і тільки ваша, присвячувати цьому щодня години старань і праці».
Питання, поставлене Де Гаспері, актуальне й сьогодні. Причому не виключно для італійців, але для громадян кожної країни, яка хоче бути воістину європейською. Формально будучи громадянами, цілком можна поводитись як підвладні, — ущипливо зауважує Руфіні. «Коли ми відвертаємося, вдаючи, що не бачимо; (…) коли ми покладаємо відповідальність за те, що йде не так, на когось іншого, на тих, хто має громадські обов’язки, але самі не відчуваємо жодної відповідальності. (…) Підвладні можуть знизати плечима і сидіти склавши руки, поклавши відповідальність на монарха; але у громадян такого алібі немає. Ми всі відповідальні за те, що нам не подобається в нашому суспільстві».
фото Diocese of Rome / Gennari
Настоятель парафії св.Лаврентія за мурами, де похований Альчіде Де Гаспері, щоранку, відчиняючи церкву, знаходить записки з проханнями, що їх люди покладають на могилу Слуги Божого. «Прохання про його беатифікацію походить від простих людей, і це інстинктивне прохання, яке називається народною побожністю, славою святості», — каже Паоло Віллотта, постулатор беатифікаційного процесу Де Гаспері. Чим характеризувалась його духовність? — смиренням, терпеливістю і першістю Бога в усьому. Він звертався 1946 року до учасників мирної Паризької конференції, знаючи, що його сприймають як ворога, — фашистська Італія у Другу світову була ворогом Франції. Але він наполегливо працював над об’єднанням Європи, усвідомлюючи, що спільне будівництво загоїть рани війни. Тому таким потрібним і важливим було Товариство вугілля і сталі.
Самим собою, своєю діяльністю він продемонстрував, що «Євангеліє здатне будувати справедливі суспільства», — як зазначив у проповіді єпископ Рейна, — «що заповідь любові до Бога та ближніх змінює те, що виглядає по‑людськи зруйнованим. Віра робить сильнішим і знищує страхи та інстинкти війни, які живуть у серцях людей… Нехай Альчіде Де Гаспері дасть нам силу стати ‘сторінками Євангелія’, щоб бути християнами, позначеними радістю і бажанням дарувати її світові».
Переклад CREDO за: Vatican News, КАІ, Diocesi Di Roma, Ask@News, Avvenire
фінансово.
Щиро дякуємо!
