Свята Гільдеґарда, монахиня і Вчителька Церкви

Римо-катол.: 17 вересня (довільний спомин)

Перше запитання, яке виникає (і, мабуть, не в одного автора) на початку знайомства з життєписом сьогоднішньої святої, — таке: як могла одна людина стільки охопити? Якими надзвичайними здібностями наділив Небесний Отець цю людину, якщо вона так багато встигла? Адже навряд чи хто стане заперечувати, що здібності кожної людини — обмежені, як і час кожної людини обмежений двадцятьма чотирма годинами на добу.

Мова про Гільдеґарду Бінґенську, німецьку черницю-бенедиктинку ХІІ століття, проголошену Вчителькою Церкви. Про неї в різних джерелах можна прочитати, що вона була містичкою, письменницею, драматургинею, лінгвісткою, натуралісткою, філософинею, лікаркою (деякі джерела називають її цілителькою), поетесою, політичною консультанткою, пророчицею, провидицею та композиторкою (першою, чия біографія нам відома) і навіть… творцем нової мови, яку вона назвала Lingua ignota (невідома мова). А ще — авторкою містичних книг видінь, поетичних і музичних духовних творів, праць із природознавства, медицини, фітотерапії та дієтології. Відповідь же на поставлене запитання дуже проста: для св. Гільдеґарди все, чим вона займалася, було одним цілим, підпорядкованим єдиній меті: допомогти людям у земному вигнанні краще пізнати їхнього Небесного Отця і наблизитись до Нього.

Отже, св. Гільдеґарда Бінґенська (нім. — Hildegard von Bingen; лат. — Hildegardis Bingensis) народилася 1098 року в Бермерсгаймі (Німеччина, нині — земля Рейнланд-Пфальц), у незаможній багатодітній шляхетський родині, в якій була десятою дитиною, за деякими джерелами — наймолодшою. Батько Гільдеґарди, Гільдеберт, перебував на службі у графа Шпонхайма. У 8-річному віці батьки віддали дівчинку на виховання до монастиря. Невідомо, що спонукало її батьків, Гільдеберта та Мехтільду, до такого кроку. Можливо, слабке здоров’я доньки; можливо, якісь інші причини. Подальший перебіг життя святої дає підстави зробити висновок, що це рішення відповідало волі Небесного Отця.

Вихователькою Гільдеґарди стала черниця Ютта фон Шпонхайм, із родини сюзерена її батька. Саме ця жінка, як потім згадувала майбутня свята, навчила її читати і писати, що дало їй змогу далі, під керівництвом с. Ютти, вивчати Святе Письмо, латинську патристику та літургіку.

Гільдеґарда змолоду мала містичні видіння. Є твердження, що сама вона говорила, як помітила «тіні живого світла» у віці трьох років; до п’яти років почала розуміти, що бачить щось незвичайне, чого не може пояснити іншим. Було припущення, що саме це спонукало батьків дівчинки віддати її до монастиря. Більш вірогідним, однак, здається твердження, що першою, і довгий час єдиною людиною, з якою Гільдеґарда цим ділилась, була її вихователька Ютта фон Шпонхайм.

У 14 років Гільдеґарда вже склала чернечі обіти і з благословення єпископа жила в монастирі. 1136 року, після смерті Ютти, Гільдеґарда перейняла керівництво спільнотою, ставши її духовною наставницею, хоча офіційно настоятелькою монастиря не була. Їхня спільнота спочатку у Дізібоденберзі, з 1150 року — у Рупертсберзі, а з 1165 року — в Абінґені (ці нові монастирі були збудовані саме завдяки наполяганням святої) залишалась під юрисдикцією бенедиктинського монастиря у Дізібоденберзі, а духівник Гільдеґарди Фольмар (Volmar) також обіймав посаду управителя, тобто представника абата.

1141 рік став особливим у житті Гільдеґарди: у видінні вона ясно почула Боже веління: «Запиши усе, що ти побачиш та почуєш». 42-річна монахиня вагалася. Щоби розвіяти сумніви, порадилася з Фольмаром (а він був не тільки її духівником, але й її другом), який, своєю чергою, поділився цим з абатом. За його наполяганнями, які підтримав  також і місцевий єпископ, Гільдеґарда продовжила записи, і за 10 років записала 26 видінь. Ці записи стали основою праці, що посідає чільне місце у писемній спадщині святої містички: «Sci vias lucis» («Пізнай шляхи світла, тобто Господа»), більш відомого як «Scivias». Цей твір — візіонерське зображення всього кола буття, від Трійці до Страшного Суду. В описі ІІІ, ІV, V і VІ представлено персоніфікований образ Церкви — жінки, яка народжує людей для спасіння, нареченої Слова Божого, яка приймає весільні подарунки: Його Тіло і Кров. Таїнство Євхаристії, таким чином, представляється як зв’язок між божественним і людським світами.

Є твердження, що до рішення записувати видіння Гільдеґарду підштовхнула також і фізична хвороба. У «Scivias» вона так описала свою внутрішню боротьбу: «Я не послідувала негайно цьому наказові. Сумніви робили мене невпевненою. Я аналізувала думки інших стосовно мого рішення й відсіяла свою власну думку. Та врешті-решт я відкрила, що була така хвора, аж не могла навіть зійти з ліжка. Мені думалося, що цією хворобою Господь навчив мене слухати краще. Потім, коли мої друзі Річард і Фольмар підштовхнули мене писати, я почала записувати. Я почала писати цю книгу і отримала сили закінчити її, так чи інакше, за десять років. Ці видіння не були випрацьовані власною уявою: ні моєю, ні чиєюсь іншою. Я бачила їх, як була у священних місцях. Вони — чудо Господнє. Вони — секрети Господа. Я записувала їх тому, що святий голос не припиняв говорити до мене: “Дивись і говори! Слухай і пиши!”»

«Scivias» дістав схвальну оцінку св. Бернара з Клерво і Святішого Отця Євгенія III, який вважав записи Гільдеґарди одкровеннями Святого Духа.

Церква, як спадкоємиця апостольського вчення і одночасно шлях, який веде до істини, представлена і в поетичних творах св.Гільдеґарди. З дитячих років, ще не знаючи нот, майбутня свята укладала музику до своїх же віршів. У дорослому ж віці вона писала музично-поетичні твори для літургійних потреб її монастиря та сусідніх чернечих спільнот. У 50-х роках ХІІ століття більшість цих творів потрапили у збірку «Симфонія небесних одкровень», до якої увійшли понад 70 співів (антифони, респонсорії, секвенції, гимни), згрупованих за літургійними темами, де особливу увагу приділено Діві Марії і св. Урсулі. Темі Церкви присвячені чотири антифони: «O virgo Ecclesia», в якому головна увага акцентується на жертві Спасителя та на тих, хто шукає шлях до Нього, а Церква порівнюється з дівою і нареченою Христа; «Nunc gaudeant», де Церква порівнюється з материнською утробою, а її паства — це «та, що перебуває в Божих обіймах» і «мерехтить у крові Спасителя»; «O choruscans lux stellarum», де Церква описана за допомогою метафор, таких як «сяйво зірок», «яскрава коштовність», «весільний подарунок», «супутниця ангелів». Четвертий антифон — «O orzchis Ecclesia» — унікальний тим, що це єдиний твір св.Гільдеґарди, написаний Lingua ignota. В ньому Церква показана як провідник до пізнання істини. Донині збереглися літургійні драми «Про чесноти» («Ordo virtutum», у деяких джерелах цей твір названо «Церковна сила») та «Гра сил», присвячені темі моральності. Дія першого твору представляє боротьбу між 16-ма персоніфікованими чеснотами (виконують 16 жіночих голосів) та дияволом (єдина чоловіча партія), який через спотворену природу не може співати. Є припущення, що цей твір виконали співсестри Гільдеґарди під час освячення храму в Рупертсберзі у 1152 році.

У своїх наукових працях св. Гільдеґарда, відштовхуючись від грецької космології, основаної на взаємодії чотирьох стихій, намагалась дослідити взаємозв’язок між живою і неживою природою та їхній вплив на стан організму і душі людини. Результати цих наукових пошуків викладено у написаній між 1150 і 1160 роками «Книзі про внутрішню сутність різних природних створінь» («Liber subtilitatum diversarum naturarum creaturarum»). Перша її частина — «Книга про просту медицину» (Liber simplicis medicinae), яку ще називають «Фізика», — містить описи рослин, мінералів, дерев, металів із притаманними їм властивостями, що визначають їхній вплив на людській організм. Друга частина — «Книга про складну медицину» (Liber compositae medicinae), яку ще називають «Книгою про мистецтво зцілення», описує взаємодію божественного, космічного, тілесного і духовного аспектів, які, на думку святої, має поєднувати процес лікування. Отже, спираючись на твердження про неподільну єдність душі й тіла, св.Гільдеґарда наполягала, що лікувати потрібно не хворобу, а людину, вражену хворобою. Цей та шерег інших висновків святої не втратили актуальності й для сучасної медицини. Про необхідність для доброго лікування «цілісного підходу до хворого» написав у своєму посланні на Всесвітній день хворих 2021 року Святіший Отець Франциск.

Серед писемної спадщини св.Гільдеґарди є менші за обсягом твори: короткі життєписи св. Дізібода, покровителя обителі, в якій розпочалось її чернече життя, св. Руперта, в чиє ім’я було освячено заснований нею монастир, та багато листів. Серед її адресатів були не лише прості священники, абати й абатиси, що зверталися по її думку або просили про молитву, а й такі особи, як спадкоємці Апостольського Престолу Євгеній ІІІ, Анастасій IV, Адріан IV та імператор Священної Римської імперії Фрідріх I Барбаросса (його Гільдеґарда знала особисто ще до того, як він посів імператорський престол). Пізніше у своїх листах свята критикувала деякі аспекти його імперської політики і, мабуть, саме це дало підставу називати її «політичною консультанткою».

І не можна не зауважити, що хоча й написане святою стосувалося якнайбільш різноманітних проблем, її твори об’єднувало одне: всі вони пронизані любов’ю до Бога і людей.

Шлях земного паломництва Гільдеґарди завершився 17 вересня 1179 року в Бінґені. Її реліквії спочивають у храмі в м. Рюдесгайм-на-Рейні (земля Гессен), освяченому в її ім’я. Гільдеґарда була серед тих перших, до кого Церква застосувала офіційну процедуру канонізації; проте цей процес зайняв так багато часу, що чотири спроби канонізації (остання — 1244 р. під проводом Інокентія IV) не були завершені. Попри це, в землі Рейнланд у Німеччині її вшановували як святу, а наприкінці XVII століття її ім’я внесли до Римського мартиролога. 10 травня 2012 року Папа Бенедикт ХVІ поширив її культ на всю Церкву, а 7 жовтня того ж року, як уже згадувалося, надав їй та св. Йоану Авільському титул Учителів Церкви. Гільдегарда стала четвертою в історії Католицької Церкви жінкою, яка отримала цей титул. День її народження для неба — 17 вересня — розпорядженням Папи Франциска вписали до Загального римського календаря як довільний спомин.

Святу Гільдеґарду Бінґенську вшановують також лютеранська й англіканська церковні спільноти.

2009 року німецька режисерка і сценаристка Маргарет фон Тротта зняла художній фільм «Видіння — з життя Гільдеґарди фон Бінґен». Раніше, 2001 року, шведський фолк-роковий гур «Garmarna» випустив альбом «Hildegard von Bingen», що складається з інтерпретацій її музичних творів. Повний запис її творів здійснив (на восьми CD) американський ансамбль старовинної музики «Секвенція».