Послання Папи на День хворих: щоб ніхто не залишався самотнім

Стосункам довіри як основі піклування про хворих присвячене послання Святішого Отця на цьогорічний Всесвітній день хворих.

Щоб лікування було добрим, вирішальну роль відіграє аспект взаємин, завдяки якому можна мати цілісний підхід до хворого. Про це пише Папа Франциск у цьогорічному посланні з нагоди Всесвітнього дня хворих, який Католицька Церква з ініціативи святого Йоана Павла ІІ відзначає 11 лютого, в день літургійного спомину Лурдської Богородиці. Тема послання — «Один бо ваш Учитель, ви ж усі брати (Мт 23,8). Взаємини довіри в основі лікування хворих» — натхнена євангельським уривком, у якому Ісус критикує лицемірство тих, хто говорить, але нічого не робить, повідомляє Vatican News.

Послідовність між вірою та життям

Як зазначає Святіший Отець, коли віра применшується до «безплідних словесних вправ, не залучаючи нас в історію та потреби іншого», то згасає «послідовність між ісповідуваною вірою та реальним життям». Беручи до уваги «серйозність загрози», Ісус вживає суворих слів, щоби застерегти від небезпеки «ідолопоклонства собі самим», а тому каже: «Один бо ваш Учитель, ви ж усі брати». Критика, що її Ісус скеровує проти тих, хто «говорить, але не робить», завжди актуальна, «бо ніхто не має імунітету від лицемірства», яке є «дуже серйозним лихом», бо його наслідок — перешкода для нашого покликання «жити загальним братерством».

«Перед ситуацією потреби брата чи сестри Ісус пропонує приклад поведінки, повністю протилежний до лицемірства. Він пропонує зупинитися, вислухати, встановити безпосередні стосунки з людиною, відчувати емпатію та зворушення до нього чи до неї, дозволити його чи її стражданню залучити себе, беручи його на себе в служінні», — читаємо в посланні.

Питання про сенс

За словами Папи, досвід недуги дає нам відчути нашу крихкість і «вроджену потребу іншої людини». В цій ситуації ми ще краще усвідомлюємо свою сотвореність і «нашу залежність від Бога». Хвороба також «ставить питання про сенс», яке у вірі звертається до Бога. Йдеться про запитання, яке шукає «нового значення та нового спрямування для існування» й не завжди знаходить відповідь одразу. Навіть родичі й друзі не завжди можуть допомогти в цих пошуках.

І прикладом у цьому значенні є постать старозавітного Іова. Навіть найближчі неспроможні супроводити його; більше того, своїми звинуваченнями погіршують самотність і розгубленість. Але саме через «цю крайню вразливість», відкинувши будь-яке лицемірство та обравши дорогу «відвертості з Богом і з ближніми», він отримує відповідь Бога, яка відкриває на нові горизонти: його страждання «не є покаранням» ані навіть «віддаленістю Бога чи виявом Його байдужості». Як наслідок, «із пораненого та зціленого» серця Іова виринає зворушливе визнання: «Я знав Тебе лише з того, що інші мені оповідали, але тепер мої очі Тебе побачили».

Ліки близькості

«Хвороба завжди має обличчя», — наголошує Папа, вказуючи, що воно не одне… Сучасна пандемія виявила чимало недоліків систем охорони здоров’я, нестачу в допомозі хворим. Не завжди гарантовано доступ до лікування найслабшим. «Це залежить від політичних рішень, від способу адміністрування ресурсів і від зусиль тих, які займають відповідальні посади. Вкладати ресурси в лікування та допомогу хворим — це пріоритет, пов’язаний із принципом, згідно з яким здоров’я є першочерговим благом», — пише Франциск. Пандемія водночас підкреслила «жертовність і великодушність» медпрацівників, волонтерів, простих робітників, священників і богопосвячених осіб, які «професійно, самовіддано, з почуттям відповідальності та любові» допомагали ближньому. Це «негаласливий шерег чоловіків і жінок, які обрали дивитися на ці обличчя», беручи на себе тягарі людських ран.

«Близькість є воістину цінним бальзамом, що дає підтримку та розраду тому, хто страждає від недуги. Як християни, ми переживаємо близькість як вираження любові Ісуса Христа, Доброго самарянина, який зі співчуттям став близьким до кожної людської істоти, пораненої гріхом», — зауважив Святіший Отець. Цією близькістю ми живемо не лише особисто, але також як спільнота. Врешті, братерська солідарність «конкретно виражається в служінні та може набирати дуже різних форм».

Вирішальна роль довіри

«Щоб лікування було добрим, вирішальним є аспект взаємин, через які можна мати цілісний підхід до хворої людини. Цінування цього аспекту допомагає також лікарям, медсестрам і медбратам, професіоналам і волонтерам, брати на себе тягар стражденних, щоб супроводити їх на шляху зцілення завдяки міжособистісним взаєминам довіри», — зазначається далі в посланні. Воно вказує на встановлення «союзу між тими, хто потребує піклування, й тими, хто піклується», що ґрунтується на взаємних довірі та пошані, щирості й готовності, щоби «здолати будь-які захисні бар’єри, поставити в центрі гідність хворого, захищати професійність медпрацівників та підтримувати добрі стосунки з сім’ями пацієнтів».

«Невичерпним джерелом» таких стосунків із хворим є «сила Христової любові», про що свідчить тисячолітня історія людей, які посвятилися служінню недужим. Бо з «таїнства Христових смерті й воскресіння» випливає та любов, яка «спроможна надати повноту сенсу як становищу пацієнта, так і того, хто піклується про нього». Як бачимо в Євангеліях, зцілення, вчинені Ісусом, «ніколи не є магічними жестами, але завжди плодом зустрічі, міжособових стосунків», у яких Божий дар відповідає вірі того, хто його приймає.

Щоб ніхто не залишався самотнім

Підсумовуючи, Святіший Отець нагадує, що заповідь любові, яку Ісус залишив своїм учням, «знаходить своє конкретне здійснення також у стосунках із хворими». «Суспільство людяне настільки, наскільки вміє піклуватися про своїх слабких і стражденних членів, і вміє чинити це з дієвістю, натхненою братерською любов’ю. Прямуймо до цієї мети та зробімо так, щоб ніхто не залишився самотнім, щоб ніхто не почувався виключеним і покинутим», — заохочує Франциск, ввіряючи хворих, медпрацівників і всіх тих, які посвячують своє життя служінню стражденним, Діві Марії, Матері милосердя і Здоров’ю недужих.