Є популярна алегорія про трьох каменярів.
Перший, похмурий і втомлений, каже: «Я працюю в кар’єрі і обтесую каміння». Другий, що виконує ту ж роботу, але має дещо більше сили духу, каже: «Я працюю, щоб заробити на життя». Третій обробляє каміння такими ж інструментами, як і його колеги, але сяє зсередини й відповідає зі світлою усмішкою: «Я будую собор».
Якщо ваша робота не дуже вам подобається, ви можете легко впізнати себе в одному з двох перших каменярів. У цьому випадку біблійна історія Мойсея може дещо вас утішити.
Від двору фараона до пустелі
Ми знаємо історію Мойсея — великого пророка Старого Завіту. Але нам може здаватися, ніби його досвід такий далекий від нашого, що ми не можемо здобути з нього науки для свого власного життя. Тож повернімося до основних етапів історії Мойсея.
Після всиновлення донькою фараона він провів дитинство і юність при його дворі. Мойсей здобув чудову освіту. Він вивчав математику, астрономію, хімію та ієрогліфіку. Він був особистістю, чия роль у житті єгипетського керівного класу здавалася повністю визначеною наперед.
Але він не міг забути ні свого походження, ні жалюгідного стану свого народу, який перебував у єгипетському рабстві. Якось він побачив єгипетського бригадира, який бив єврейського раба. Мойсей убив його і сховав тіло в пісок (Вих 2,11-12).
Зрозумівщи, що його вчинок викрили, Мойсей утік у пустелю, одружився з донькою мідіянського священника Їтра, і протягом наступних сорока років був звичайним пастухом.
Мойсей пройшов шлях від розкоші і слави до бідності і приниження. В очах єгиптян, культуру яких він успадкував, пастухи були найнижчим класом, який викликав презирство і зневагу. Те, що він сам із дитинства навчився найбільше ненавидіти і зневажати, стало його щоденним заняттям, без перспективи «зміни професії».
Спокуси
Давайте згадаємо другого каменяра — того, хто займається своєю діяльністю, щоб заробити на життя. На жаль, самої лише цієї мотивації замало для того, щоби здійснити найглибші бажання нашого серця.
Якщо ми опинилися в такій ситуації, наше серце схильне закриватися, загартовуватися і переживати почуття, які віддаляють нас від Бога та від внутрішнього миру: гіркоту, образу та навіть гнів на Бога.
Відкриваючи наші серця
Якщо ми з довірою відкриємо Богові своє серце, визнаючи, що кожен досвід — це можливість просуватися далі нашим власним шляхом святості, Бог, своєю чергою, зможе й надалі виховувати та формувати нас.
Саме це він зробив із Мойсеєм, скориставшись його суспільним зламом. Бог змінив його серце і підготував до пізнання Його в дуже особливий спосіб. Бог послав Мойсея у пустелю, щоб навчити того, чого Мойсей ніколи не навчився би в палаці фараона.
Більше того, його освіта, яку він здобув при єгипетському дворі, стала йому в пригоді багато років потому. Коли Мойсеєві було вже 80 років, Господь відправив його на перемовини з фараоном, щоб домогтися звільнення єврейського народу та його виведення з Єгипту.
Ось так Мойсей здійснив своє покликання «пастиря Ізраїля». Весь набутий ним досвід — як вельможі, так і пастуха — справді допоміг йому цього досягти!
Що насправді має значення для Бога?
Ми можемо бути християнами, відкритими на любов Христа, але часто продовжуємо виносити судження відповідно до оманливої зовнішньої оболонки цього світу. Наприклад, коли ми чуємо, як зневажають працівників сфери послуг або чорноробів, то теж починаємо дивитися на них зверхньо.
Але Бог дивиться на світ поглядом, далеким від людських суджень. Для Нього важливі наші мотиви і наша любов, а не престиж.
Христос під час Тайної Вечері продемонстрував ту любов, яку ми повинні мати одне до одного. Омиваючи ноги своїм учням — жест, який виконували слуги і раби, — Він дав нам приклад скромної любові, водночас передвіщаючи свою смерть на Хресті.
Апостол Павло у своєму Посланні до филип’ян пропонує нам хороший урок наслідування Христа: «Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж — хресної. Тому і Бог Його вивищив і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Флп 2, 5-11).
Тож давайте попросимо Бога просвітити погляд нашого серця так, щоби ми могли бачити так, як бачить Він. Нехай ми побачимо свою роботу, хай і неприємну, як можливість служити і любити Бога та ближнього. Нехай ми будемо поширювати аромат надії і святості, а не гіркоти і відчаю. Так нас справді визнають християнами.
Переклад CREDO за: Елеанор Стренц, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
