Проповідь о. Миколи Мишовського на понеділок ХХІІ звичайного тижня, рік ІІ (РКЦ).
«Того часу Ісус прибув у Назарет, де був вихований, увійшов за своєю звичкою в день суботній до синагоги та встав, щоби читати. Дали Йому книгу пророка Ісаї. І, розгорнувши книгу, Він знайшов місце, де було написано: «Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене благовістити убогим, послав Мене проповідувати полоненим визволення, сліпим — прозріння, відпустити пригноблених на волю; звіщати рік Господній сприятливий!» Згорнувши книгу, Він віддав її слузі та й сів, а очі всіх у синагозі були зосереджені на Ньому. І Він почав говорити до них: «Сьогодні сповнилося це Писання у вухах ваших». Усі були свідками Йому, дивуючись словам благодаті, які линули з Його уст. Тож вони казали: «Чи не син це Йосифа?» А Він промовив до них: «А як же ж, скажете Мені цю приказку: “Лікарю, вилікуй самого себе!” Зроби й тут, на cвоїй батьківщині, те, що, чули ми, сталося в Капернаумі». І Він промовив: «Воістину кажу вам, що жодний пророк не приймається на своїй батьківщині. По правді кажу вам, що багато вдів було у дні Іллі в Ізрáїлі, коли небо замкнулося на три роки й шість місяців, коли стався великий голод по всій землі. Та до жодної з них не був посланий Ілля, тільки в Сарепту Сидонську — до жінки-вдови. І багато було прокажених в Ізрáїлі за пророка Єлисея, але ніхто з них не очистився, тільки Нааман — сирієць!» Почувши це, всі в синагозі сповнилися гнівом. І, вставши, вигнали Його геть з міста, і повели Його до урвища гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб Його скинути; та Він, пройшовши поміж ними, віддалився».
Літургійні читання — тут.
фінансово.
Щиро дякуємо!
