А що якби Діва Марія була нашою сучасницею?

Коли молимося до Неї — уявляємо Її такою, як на образах, іконах. А якби Її уявити сучасною жінкою? Адже вона була тодішньою «сучасною жінкою».

Який у Неї характер, якою б Вона могла бути в сучасних умовах? Як Її наблизити до людини ХХІ століття, щоб Вона не була «плакатним образом»? Про це роздумує о.Петро Балог ОР, директор Інституту богословських наук св.Томи Аквінського.

***

«Богородиця з Бучі», «Богородиця з метро», «Богородиця України…» Деякі з цих сучасних образів чи колажів стали відомими навіть за кордоном — як зображення жінки в київському метро, що, укриваючись там, годувала немовля. Автори цих зображень виразно надихалися іконами Богородиці: чи то давніми, чи то більш сучасними, — пробуючи так передати сьогоднішні уявлення про «сучасну Богородицю».

В таких спробах дехто вбачає нетактовність, інші навіть блюзнірство; але не бракує й тих, хто частково або і цілком погоджується з таким ситуативним представленням Матері й Жінки, взірцем чого є Мати Божа. Чи це нетактовне, а тим більше зневажливе до віри, або навіть блюзнірство, — залежить чи то від задуму автора, чи то від самого зображення, а не від особистого сприйняття глядача, яке загалом є суб’єктивним.

Дивіться також:
Несмак і вульгаризація в сакральному мистецтві

Зрештою, в усі епохи — а це вже дві тисячі років християнства, — відколи зображують святих (Богородицю теж), авторів надихали сучасні їм культура, ментальність, ба навіть мода чи певні події. Коли над Константинополем, за різними переказами — чи то у ІХ, чи то на початку Х століття — нависла загроза захоплення міста військами русів, Мати Божа, у товаристві інших святих, явилася вірним в одному з храмів столиці Візантії та прикрила їх своїм плащем-омофором, і після цього війська з півночі відійшли. Це потім виразилося у відповідній іконографії та навіть у встановлені однойменного свята — Покров Пресвятої Богородиці. Тобто Діву Марію тоді сприймали не просто як лагідну і покірну Матір, але як Захисницю від ворога.

Ще раніше, й особливо на Заході, в Римі, починаючи десь із VI століття, Богородицю зображували як Царівну, що сидить на троні. Якщо Христос, її Син, є Царем, то, відповідно, вона є Царицою-Матір’ю. Окрім богословських підстав для таких уявлень Богородиці, були й культурно-політичні: саме так зображували матерів римських імператорів на різних мозаїках за часів існування Західної Римської імперії. Відповідно, ці світські зображення мали вплив і на сакральне мистецтво й на уявлення, якою має бути Мати Христа.

Від часів гуманізму, тобто десь від кінця епохи Середньовіччя, до образів, що представляли Богородицю, входить багато «гуманних», тобто людських елементів, таких як предмети побуту, домашні тварини, знаряддя праці, інші особи поряд із Марією, якесь відповідне тло зображення: кімната, портик, різні будівлі, природа тощо. Особливо в часи Ренесансу розвинулася тенденція до осучаснення сакрального мистецтва. Можна побачити — наприклад у Леонардо да Вінчі й інших — різних Мадонн: із кішкою чи з гвоздикою в руках, одягнену так, як одягалися жінки в часи тих митців.

Якщо раніше ікони, також і зображення Богородиці, були немовби в «іншому вимірі», цілком позаземному, — то тепер небо і земля, сакрум і профанум, максимально наблизилися. Прийшло ніби усвідомлення, що Марія разом зі своїм Сином, Ісусом, жила тут, на землі, мала свої земні справи й турботи, займалася домашніми чи іншими земними справами. Тому (залежно від уподобань митця) Марія, представлена на образах у вбранні, типовому для його епохи, була зображена або звичайною дівчиною чи жінкою, серед простого чи вбогого антуражу, — або ж як пані, вельможа чи аристократка, з відповідно багатим оточенням.

Пізніші, починаючи з епохи бароко, й потім, у період класицизму (XVII-XIX ст.), зображення Богородиці знову тяжіє «до неба», а різні побутові елементи стають дедалі рідшими. Тлом зображення стають чи то відкриті небеса з різними небожителями — чи то ангелами, чи то святими, — з Господом Богом на самому верху образу (Його теж почали зображувати антропоморфно). Все побутове, все, що «від цього світу», яке раніше можна було бачити на образах, особливо на Заході, — почало асоціюватися зі «світом», який є опонентом «святості», святих, Церкви, християнства.

У новітні часи маємо навіть справу з образами у стилі кубізму, сюрреалізму, де часто бракує реалізму. Це якби інша сторона, на противагу реалізмові в зображеннях Богородиці часів Ренесансу. Багато вірних, призвичаєних до класичних ікон, часто не розуміли нових течій і вважали що мистецтво втратило сакральний вимір. Таке судження інколи було справедливим — а інколи виникало з призвичаєння і несприйняття нового, коли все, що «нове», автоматично вважається «не сакральним».

Якою натомість можна би уявити Пресвяту Діву Марію у ХХІ столітті? Тобто в епоху після емансипації жінок, після зрівняння їх у правах із чоловіками, після поширення ідей фемінізму — а також у часи, коли образ «матері й берегині» навіть жінки-християнки часто не сприймають як належний для жінки наших часів, особливо на Заході. Чи взагалі давні зображення Діви Марії, узалежнені від тих часів, коли жінка стояла в суспільстві нижче від чоловіка, можуть сприйматися сьогодні? Щоправда, у давніх богородичних іконах майже немає цього «соціального приниження жінки». Навпаки, Марія постійно зображена у центрі образу, натомість чоловіки — починаючи від св.Йосифа — представлені як ті, що служать чи допомагають Марії.

Так, сьогоднішня культура — чи принаймні та, що домінує на Заході, у вільному світі, — це культура, в якій жінка є незалежною, рівноправною, соціально захищеною. Але і сьогодні саме жінка, за всієї своєї незалежності й рівності, є тією, що народжує дітей і тією першою, яка, подібно до Діви Марії, опікується дитиною, і до якої дитина перш за все відчуває близькість. Сучасна жінка може бути і войовницею, і вченою чи викладачкою, і лікаркою чи інженеркою; проте вона залишається жінкою, яка прагне кохати і бути коханою.

Головною рисою всіх ікон Богородиці — незалежно від епох і культур — була «благодатність». Митці по‑різному пробували зобразити «благодаті повну», яка відповідає Богові рішуче «так», яка не боїться виклику і труднощів, пов’язаних із довіреною їй місією. Тому хай би якою зображували сьогодні Діву Марію на сучасних образах і малюнках, хай би як намагалися наблизити Її до образу сучасної жінки, головне — щоби вдалося передати самі ці суттєві риси Богородиці: відкритість на волю Божу, благодатність, святість — красу не лише зовнішню, але й духовну. Без цього зображення залишиться тільки картиною чи «плакатним образом», навіть якщо популярним; натомість він має бути християнською іконою, нехай і в стилі ХХІ століття.

Діва Марія може постати перед очима віруючих у будь якому образі; проте зв’язок із біблійним образом Матері Ісуса Христа в кожному такому зображенні має бути помітним.