Римо-катол.: остання неділя жовтня
В перші століття Христової Церкви її вірні не мали храмів. Для святкування Євхаристії та спільних молитов вони збирались або в катакомбах, або — частіше — у приватних будинках.
Після того як імператор Константин проголосив 314 року Міланський едикт, у послідовників Христа з’явилася можливість почати будувати власні храми. У перші століття після Константина були збудовані величні базиліки; деякі з них збереглись і до сьогодні.
Перш ніж у новозбудованому християнському храмі мала бути відправлена перша Свята Меса, храмову споруду врочисто освячували. Це означало, що освячена будівля виключалась зі світського використання і з цього моменту мала служити тільки для того, щоб допомогти людині зустрітися з Богом: для святкування Євхаристії, для спільних молитов та уділення Таїнств, для звершення інших обрядів. День освячення храму вірні ранньої християнської Церкви називали «dies natalis» — днем його народження, і щороку його святкували. Цю традицію Церква зберегла донині.
Святкування урочистості освячення власного храму є нагодою ще раз замислитись над тим, чим у нашому житті — в житті християнина — є храм: церква чи каплиця, куди ми приходимо, щоб зустрітися з Богом, де ми молимось і беремо участь у Святій Месі. І справа тут не в самій будівлі. Адже як перші християни молились по домах, то й ми також можемо молитися в будь-якому будинку. Власне, ми це і робимо, коли, наприклад, молимось у себе вдома. Також у кожному будинку можна відправляти Святу Месу: і так теж нерідко робиться. Але освячений храм — це, як вже сказано, місце виняткове. Це святе місце. І неважливо, чи це величний кафедральний собор, чи маленька непоказна капличка де‑небудь на цвинтарі. Святість храму полягає не в тому, що він збудований на якомусь особливому «святому» місці. На відміну від язичників, які будували капища своїм божествам там, де, на їхню думку, ці божества скоріше їх почують: на вершинах гір чи пагорбів або в лісовій гущавині, — християни вважають, що вся земля освячена Божою благодаттю. Храм освячений молитвами тих, хто сюди приходять, хоча самі ці люди — слабкі та грішні. А головне — тут постійно перебуває Ісус Христос, присутній у Пресвятих Дарах.
Матеріальний храм, збудований з бетону (цегли, дерева, металу), є також образом «живого храму», яким є свята Вселенська Церква. Як у конструкції храму використано різний матеріал, так і Церква складається з різних людей. Як кожний елемент храмової споруди виконує свою функцію, так і кожна людина має в Церкві своє місце.
Зазвичай день освячення храму відзначається в кожній парафії в календарний день його освячення. Але нерідко — зазвичай тоді, коли точна дата освячення парафіяльного храму невідома — цю урочистість відзначають у день, який визначила для такого спомину церковна влада певної країни або регіону. В Україні, а також у деяких інших країнах Європи, таким днем визначено останню неділю жовтня. І це невипадково. Адже найближча урочистість, яку за кілька днів (а інколи, як неділя припадає на 31 жовтня, наступного дня) святкує Церква Христова, — це урочистість Всіх Святих, а наступного дня за нею — Спомин усіх померлих вірних. Календарна близькість цих свят підкреслює єдність Церкви трьох станів: паломницької (урочистість Освячення власного храму), переможної (урочистість Усіх Святих) і очищуваної в чистилищі (Спомин померлих вірних).