«Християнського світу не врятуємо, бо вже не маємо прагнення завоювань і зрозуміли зло домінування. Але історію християнства будемо продовжувати ось як: замінюючи догматику свідченням».
Це сказала французька філософиня, професорка Шанталь Дельсоль, яка прочитала лекцію «Місія та особа свідка» в Люблінському католицькому університеті з нагоди надання їй докторату honoris causa.
Християнським покликанням є насамперед місія, нагадала професорка Дельсоль. Місія означає — іти повсюди, проголошуючи Добру новину про спасіння. «Місія — це давати свідчення аж до краю землі». Християнам ідеться про розкриття правди (aletheia), якої інші ще не знають. Місійною є сама природа Церкви — бо «Євангеліє як Добра новина не матиме сенсу, якщо обмежиться колом вірних, які її зберігатимуть для самих себе».
Християнство «за умови»
Професорка Дельсоль звернула увагу: на Заході нині християнство терплять «за умови», що воно не ставить собі місію за мету, — «а це ставить нас у ситуацію більше ніж невигідну, бо драматично суперечну». Наприклад, благодійна організація моментально стає підозрілою, якщо вона — католицька: її підозрюють у тому, що вона вділяє допомогу тільки для того, щоби водночас могти навертати.
Християнство, нагадала філософиня, панувало протягом 16‑ти століть: панувало — тобто так чи інакше було пов’язане з владою; панувало над душами, а протягом кількох століть також і над тілами, супроводжувало політичні завоювання. «Істина» панувала над людським існуванням через страх пекла, через страх перед відлученням. Поняття правди, істини — забруднилося, бо переросло у домінування, а інституція стала деспотичною.
Саме на це, за словами французької філософині, християни сьогодення не погоджуються, і масово відходять; а звичних слів авторитетів їм уже замало. «Ми не можемо далі уявляти місію як голос авторитету, що панує над тілами й душами. Ми більше не можемо бути авторитарними проповідниками, бо люди нас більше не слухають», — сказала професорка і додала:
«Місія має змінитися. Вона повинна перестати бути завоюванням і стати звичайним свідченням».
Простий, звичайний свідок
Від початків християнства місійний апостол мав бути передусім свідком — тобто себе самого приносити в заставу (мучеництво), щоби самому стати втіленням того, що проголошував. «Я вірю, — сказала пані професорка, — що якщо християнство вижило в минулі століття, то це завдяки існуванню свідків — великих святих і всіх невідомих святих, — і ПОПРИ існування проповідників». Свідок, сказала вона, має бути простим, звичайним, смиренням, і навертати самим собою, своєю поведінкою. «Про багато що ми вже забагато говорили, і надто часто — ТІЛЬКИ говорили», — зазначила професорка.
Зміна вимагає двох моментів, вказала Шанталь Дельсоль. По‑перше, християнин повинен насамперед себе самого перемінити — що вимагає невпинних зусиль, бо шлях до Євангелія це виклик для таких слабких істот, як ми. «Зусилля величезного, порівняно з легкістю, з якою ми здатні творити прекрасні промови», — зазначила філософиня. А по‑друге, ми повинні навчитися терпеливості.
«Отож звичайний свідок — терпеливий і не зважає на плин часу: дозволяє свободі йти своїм шляхом. Кожний свідок, навіть якщо нікого не наверне, залишає собою у світі слід, зачатки якого — незбагненні».
Свідчення потребує дії. А проповідь, у цих категоріях, — це не дія. Вона є «теорією дії» і в цьому розумінні завжди залишається надто задерев’янілою, щоб бути життям. Свідчення — це посередництво, наголосила лекторка: це повідомлення, підпис, носій значення. Засвідчення дають комусь іншому — а в цьому разі Інший є більшим за самого свідка. Саме тому свідок Євангелія має бути смиренним: з огляду на велич послання. До того ж, не потрібно бути кимсь особливим, щоб могти засвідчити: важливим є свідчення, а не свідок, який його підтверджує. Сама по собі сила (велич, посада, вміння) свідка не є доказом того, що він посвідчує.
На завершення виступу професорка Дельсоль сказала:
«Якщо місія має означати завоювання — можемо одразу відкинути ці амбіції. Ми не врятуємо християнський світ, бо вже не маємо в собі прагнення завоювань і зрозуміли зло панування. Однак ми будемо продовжувати історію християнства ось цим способом: у філософії — заступаючи догматику феноменологією; в душпастирстві — заступаючи догматику свідченням».
фінансово.
Щиро дякуємо!
