Римо-катол.: 16 листопада (довільний спомин)
У літургійному календарі Католицької Церкви в Україні на деякі дні випадає по два спомини. Зокрема, сьогодні ми згадуємо св. Маргариту Шотландську, а також св. Гертруду, діву.
«Пророчиця внутрішнього життя» — так один богослов назвав святу Гертруду Хельфтську, яку нащадки назвали «Великою». Вона належала до найвидатніших містиків Німеччини, хоча говорили про неї набагато менше, ніж про інших. І тільки у ХХ столітті праці Гертруди пережили ренесанс, імовірно, тому, що написані вони дуже чітко і зрозуміло.
Життя святої Гертруди зовні минало тихо й спокійно. Не було ні бурхливих духовних пошуків, як у святого Франциска, ні самовідданих втеч, як у святих Клари й Терези, ні жорсткого, від самого дитинства, протистояння оточенню, як у святої Катерини Сієнської. Уся робота душі тривала в неї без видимих проявів. Але саме тим і цікавий духовний досвід, що кожен набуває його по-своєму.
Гертруда народилась 6 січня 1256 р., судячи з усього, у невеличкому німецькому місті Ейслебен в Тюрингії. Про її дитячі роки та юність не зберіглося майже ніякої інформації. Відомо лише, що коли їй було п’ять років, батьки віддали її до монастиря цистерціанок у містечку Хельфта, неподалік Ейслебена. Незабаром до неї приєдналася її молодша сестра — Мехтільда. У ті часи батьки досить часто віддавали сПереглянути записвоїх дітей Церкві: іноді для навчання, а іноді назавжди. Неясно, що стало причиною. Можливо, з їхнього боку це була турбота про духовний розвиток доньок. Однак також можливий і інший варіант: збідніла графська родина хотіла спекатися двох спадкоємиць, для яких не мала посагу. Дещо про дитинство Гертруди пояснює такий епізод: в одному з видінь, які Гертруда пережила вже у дорослому віці, Ісус попросив її згадати, як мати пестить свою дитину, і Гертруда не змогла цього зробити.
У монастирі вихованням дівчат займалася сама абатиса Гертруда Хакенборська, яка також була видатною містичкою. Між іншим, у Хельфтському монастирі, тоді — одному з провідних жіночих монастирів у Німеччині, пройшло подвижницьке життя чотирьох видатних німецьких жінок-містиків: крім обох Гертруд, там жили також Мехтільда Хельфтська (сестра Гертруди Великої) і Мехтільда Маґдебурзька.
У монастирі Гертруда здобула освіту, звичайну для духовних осіб у ті часи. Вона вивчала грамоту, латину, богослов’я та гуманітарні науки. Розумна і допитлива, Гертруда так ревно стала вчитися, що іноді забувала про свої чернечі обов’язки. Латину вона вивчила так добре, що могла вільно читати і писати цією мовою. До речі, усі свої праці вона також написала латиною.
У 25 років Гертруда захворіла. У той час вона зрозуміла, що знання без Божої благодаті не ведуть до спасіння. 27‑го січня 1281 р., після Вечірні, Гертруда пережила своє перше видіння Христа (свою першу зустріч із Христом). Пізніше вона розповіла про цю зустріч у своїх одкровеннях:
«Тоді я була у нашій спальні, скиливши коліна перед однією зі старих монахинь, як заведено в нашому монастирі, коли підвела голову й побачила Тебе, мій Спасителю, що перевершував красою усіх дітей людських, як 16‑річний юнак, привітний і гарний. Ти став переді мною та промовив слова, сповнені ніжності й солодкості: “Твоє спасіння близько, чому ти така сумна? Невже тобі нема з ким порадитися в смутку? Я спасу тебе, Я визволю тебе, не бійся”. Потім Ти вклав свою праву долоню в мою, наче підтверджуючи обіцянку. Потім я почула, як Ти говориш: “Ти була повалена в порох разом із Моїми ворогами і збирала мед серед терня, але тепер повертайся до Мене — Я прийму тебе й втамую твою спрагу струменем Моїх неземних насолод”. Із цими словами я відчула, як душа моя тане в мені, а коли хотіла наблизитися до Тебе — побачила між нами огорожу такої довжини, що й країв видно не було, а згори вона була вкрита терням, і я не знайшла, як повернутися до Тебе. Тоді я зупинилась і розплакалась над моїми провинами й гріхами, що, без сумніву, й зображала ця огорожа. Але Ти взяв мене за руку й миттєво поставив поруч із собою. І коли я поглянула на так дорогу мені руку, яку Ти простягнув мені в знак того, що виконаєш обіцянку, то дізналася, о солодкий Ісусе, про Твої сяючі рани».
Це переживання стало переламним у житті Гертруди. Вона почала старанніше вивчати Святе Письмо, а також труди блаженного Августина та Бернарда Клервоського. Відтоді кожна молитва, кожний подих монахині були спрямовані до Христа. Через вісім років, під час яких видіння регулярно повторювалися, Гертруда отримала Божественне повеління занотувати свої переживання. Так постала її багатотомна праця «Legatus Divinae pietatis» («Посланець Божественної любові»), яка стала важливим внеском у розвиток німецького містицизму. Крім того, саме Гертруда сприяла встановленню культу вшанування Серця Ісуса, який пізніше поширився всією Католицькою Церквою.
1294 року, у віці неповних 30 років, Гертруда стає абатисою свого монастиря. Той факт, що на таку важливу посаду її було обрано молодою, свідчить про її видатні чесноти та здібності. Розповідають, що як настоятелька Гертруда була милосердна і ревна. Вона не могла залишатися спокійною, коли інші страждали душею й тілом. І якщо хто-небудь щиро бажав позбутися вад та відпокутувати гріхи, то сльози й молитви абатиси краще допомагали їм покаятися і з новим запалом виконувати свій послух, ніж після жорстокого покарання чи різкої догани.
Гертруда прийняла постриг і виховала у своєму монастирі понад сотню монахинь. Її здібність завойовувати серця була така велика і вона так уміла прихилити до себе, що навіть віддані до монастиря діти дуже прив’язалися до неї. Гертруда була мудра, м’якосерда, спокійно стримана й розважлива. У милосерді й любові до Бога, в невтомній турботі про ближнього, у повній покірності долі та подоланні страстей минало її життя.
Серед повсякденної роботи вона знаходила час не тільки перекладати біблійні тексти для своїх не таких освічених монахинь, а й тлумачити їх. Гертруда створила збірник під назвою «Духовні вправи», який служив сестрам як своєрідний порадник у духовному житті. В цій роботі Гертруда виклала основні умови, необхідні для духовного зростання. Перша з них — самозречення, а її характерний прояв — скромність. Попри її освіченість, Гертруда була насправді скромною. Вона до кінця життя вважала себе негідною милостей, які їй подарували, й усе життя соромилася говорити і писати про них. Друга умова це любов, що з’єднує великим мостом найменше створіння з самим Творцем, і немає нічого, що здатне зруйнувати цей міст.
Наступна умова — праця. Праця задля спільного добра, труд в ім’я інших. Сама Гертруда завжди трудилась: виконання монастирських обов’язків, робота в послуху, молитва чи бесіди з відвідувачами та сестрами. Велике значення для Гертруди мали такі якості, як самозречення, вірність, відданість, готовність віддати усе в ім’я вищої мети, довіра, цілеспрямованість, воля. Усе це сповнює життя будь-якого подвижника і робить його яскравою зіркою на небосхилі віри.
Гертруда померла 13 листопада 1302 р. За місяць до своєї смерті вона повністю втратила дар мови після апоплексичного удару. Лише губами повторювала одну й ту саму фразу: «Дух мій». Духовний запал Гертруди був такий величезний, що вона звеліла переносити себе до церкви, аби бути присутньою на святій Літургії, хоча тоді в неї вже одна рука не діяла, а інша була в такому стані, що найлегший доторк викликав пекучий біль.
Коли настав щасливий день звільнення, якого Гертруда чекала так довго і з таким нетерпінням, Господь з’явився їй у видінні, і лице Його променіло від радості. Праворуч від Нього стояла Пресвята Богородиця, а ліворуч — улюблений учень Йоан. Ісус Христос був у супроводі багатьох святих мучеників та дів. Він наблизився до ліжка помираючої, коли вона читала Страсті Господні. На словах: «І схиливши голову, віддав духа» Христос нахилився до Гертруди й широко розкрив свою душу, наче виливав на помираючу всю свою ніжність.
Гертруда була в агонії весь день. Духи небесні також оточили її ліжко. Вона бачила, як вони запрошують її до раю, і постійно чула небесний спів: «Прийди, прийди, діво! На тебе чекає райська насолода. Алілуя! Алілуя!» Нарешті настав час звільнення. Безіменна монахиня, що була присутня при смерті святої, під час молитви почула, як Ісус звернувся до Гертруди: «Я обіймаю твою душу й веду тебе до свого Предвічного Отця, ніжно пригорнувши до свого Серця». Коли монахині принесли тіло померлої до каплиці, вони побачили її душу. Сяючи у славі, вона стояла перед Троном Святої Трійці й молилася за спасіння душ усіх, ким опікувалася на землі. Поховали Гертруду в Хельфтському монастирі, який, на жаль, був повністю знищений у період Реформації.
Коли під час молитви одна монахиня спитала, чому Господь покохав саме Гертруду, вона дістала таку відповідь: «Я люблю її тому, що вона береже в душі й постійно удосконалює п’ять чеснот. Вона незаймана й невинна. Вона залишається скромною, хоч Я обдарував її багатьма дарами. Вона володіє істинним добросердям, що змушує її бажати рятувати душі усіх на землі. Вона володіє істинною вірністю та відданістю. І, нарешті, вона володіє палкою любов’ю, бо любить Мене усім серцем, усією душею та з усіх сил, на які спроможна, і з любові до Мене вона любить ближнього свого, як саму себе».
За матеріалами: Made for minds
фінансово.
Щиро дякуємо!
