Для чого взагалі потрібні двері? Щоб ускладнити проникнення небажаних гостей? І таке буває… Але в багатьох випадках усе, що потрібно зробити, — це штовхнути або потягнути їх; можливо, спершу натиснувши на ручку. Ба навіть є багато дверей, постійно незамкнених — або прочинених. Тож навіщо нам двері?
Якщо подумати, то відповідь на це запитання в принципі очевидна: відгородити певний простір — і водночас зробити можливим вхід у цей простір. І вихід із нього, звісно. Двері, навіть якщо вони не замкнені, сигналізують про те, що людина потрапляє в реальність, відмінну від тієї, в якій вона була досі. Ось ти був на вулиці — тепер у магазині; був у коридорі — тепер ти в кабінеті; був у передпокої, а тепер у спальні. Щось змінюється. Не тільки температура, вологість чи власник. Змінюється також призначення приміщень.
Так само і з церковними дверима. Входячи ними, не потрібно — як це іноді буває в інших релігіях — спочатку зняти взуття, одягнути головний убір або виконати якусь іншу дію. Проте, входячи ними, ми потрапляємо в іншу реальність.
Яку?
Входи до церков виглядали й виглядають по-різному. Малі двері й великі брами, прості і прикрашені. Буває, що — особливо головні, найважливіші двері — це цілі портали, вмонтовані в багато декоровані ніші (облишимо технічну назву елементів цих входів). Прикрашені різними символами, зображеннями персонажів або навіть цілими сценами. Розписні, мозаїчні, різьблені. Оформлені далеко не випадково. Усе спрямовано на те, щоб людина, яка переступає поріг храму, усвідомила реальність, у яку вона потрапляє. Частенько — особливо у старих великих церквах — над входом зображували Христа, який сидить на суддівському престолі. В оточенні святих, ангелів чи інших символічних фігур (наприклад, символів чотирьох євангелістів)… Зі світу договорів та компромісів ви потрапляєте у світ праведності.
Бо, проходячи церковними дверима, потрапляєш у реальність, наповнену Небом. Немовби входиш до самого Неба — або щонайменше до його притвору. В інтер’єрах цих церков часто є багато зображень Бога — навіть якщо це лише Син Божий, Ісус Христос, розіп’ятий на хресті; багато зображень ангелів і святих. У скульптурах, мозаїках, настінних розписах і картинах, або навіть вітражах, що розміщені у вікнах і міняться різними барвами. У багатьох церквах, особливо старих, навіть склепіння пофарбовані в синій колір. Із позолотою, звісно, як же може бути інакше, — адже золото для нас, людей, є ознакою багатства. І там багато світла. Свічки, люстри, лампи, сонячне світло, що ллється крізь вікна… Все це для того, щоб ті, хто входить до храму і молиться там, відчули себе хоч трохи оточеними реальністю, відмінною від тієї, з якої вони вийшли: реальністю Неба.
Але це не просто декорації. У храмах є Пресвяті Дари, про присутність яких нагадує вічна лампада. Є вівтар, де щодня приноситься та сама жертва, через яку Христос багато століть тому воздав найбільше поклоніння Богові Отцю. І там усе — навіть порожні стіни — просякнуте не тільки кадильним димом, але передусім людськими молитвами. Заходячи до церкви, людина потрапляє фактично до раю. Тому при вході майже до кожного храму є посудина зі святою водою. Щоб людина, зайшовши сюди, змила з себе — хоч би символічно — бруд цього світу. Буває й так, що при вході стоїть хрестильниця. Яке ж символічне її розташування! Адже якраз Таїнство хрещення відчиняє двері до Церкви, в розумінні спільноти людей з Богом. У деяких храмах неподалік входу також стоять сповідальниці. Адже не личить наближатися до святого Бога, якщо ти вкритий брудом гріхів. Отож сповідь тут, немовби ще на порозі…
Церковні двері! Ті, що великі, багато прикрашені, — часто стоять зачинені. Їх використовують радше по святах, а іноді — лише з нагоди великих урочистостей. А на щодень ми входимо до храмів меншими дверима. Це нагода згадати застереження Ісуса:
Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять.
Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять.
Тісні двері Євангелія не привертають уваги допитливих туристів…
Але вхід будь-якими церковними дверима — чи то малими бічними, розташованими десь збоку церкви, чи то великими, парадними, — може бути нагодою згадати інші дуже важливі слова Ісуса:
«Істинно, істинно говорю вам: Я — двері для овець.
Усі, скільки їх передо Мною прийшло, — злодії, розбійники. Вівці й не слухали їх.
Я — двері. Хто ввійде крізь Мене — спасеться. Увійде він, вийде — і знайде пасовисько!
Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя — щоб достоту мали.
Знайде пасовисько… Ісус допомагає вівцям знайти потрібну їжу. Подібно і з Церквою: саме в ній віруючі знаходять поживу для вічного життя. Боже слово, літургія і таїнства, особливо Євхаристія. І завдяки цій їжі людина спроможна жити у світі так, як личить учневі Христа.
Входячи у двері храму, варто пам’ятати не тільки те, для чого я сюди прийшов, але й те, у Кого я шукаю підтримки; завдяки Кому можуть зростати моя віра, надія і любов.
фінансово.
Щиро дякуємо!
