Обличчя Христа на «Хустині св.Вероніки» (Сударії) з Манопелло не намальоване і не є відбитком крові, поту й бруду. Воно постало завдяки ядерному випромінюванню, — такого висновку дійшов німецький науковець Ґозберт Вет, який досліджував Хустину у вересні 2024 року.
Цей лікар-хімік ствердив насамперед, що людина, чиє обличчя відбите за Сударії, «була жорстоко катована». Криваві сліди «чітко видно як на носі, так і на місці правої щоки». При цьому «на образі неможливо знайти ані сліду фарби чи крові». Дослідник зазначив, що «інші біологічні рідини, такі як кров чи піт, не піддаються розпізнанню. Отож ця тканина могла бути тільки покладена на людину, що вже померла». Підсумовуючи своє приватне «розслідування», Вет ствердив, що «загалом залишається тільки одне пояснення, як постав образ Пресвятого Обличчя. Перехід азоту (N14) у вуглець (C14) міг відбутися під впливом потужного нейтронного випромінювання (енергії світла). Отож ‘ікона’ постала не шляхом накладення фарб на тканину, а внаслідок викликаної сильним випромінюванням зміни волокон матеріалу-носія».
Читайте також:
Легенди і факти про «Хустину св. Вероніки»
Хустка з Манопелло (Volto Santo di Manoppello — Святе Обличчя з Манопелло) це християнська реліквія, що зберігається у санктуарії містечка Мановелло, в центральній Італії. На ній видно зображення, яке здавна вважають відбитком Обличчя Христа. На Аппенінський півострів вона прибула через Каппадокію і Константинополь. Її історія і таємниче походження заінтригували, зокрема, іншого німецького дослідника і журналіста, Пауля Бадде, який присвятив цій темі книжку «Боже Обличчя. Саван із Манопелло».
За дослідженням Бадде, «у перший в історії Святий рік, що його папа Боніфацій VIII установив як християнський Ювілей на 1300 рік, найважливішою метою для багатьох паломників до Рима була не аудієнція в Папи чи навіть гробниці апостолів, але тонкий вельон, на якому нібито було обличчя Христа. Це тканина, яка латиною називалася Sanctum Sudarium (Священне полотно), також відома як ‘Хустка Вероніки’».
Санктуарій у Манопелло
Цю хустину, яка тоді була найбільшим скарбом базиліки св.Петра, вшановували нарівні з іншим великим лляним полотном, яке нині називається Туринською плащаницею. У січні 1208 року Інокентій III вперше переніс Сударій у кришталевому релікварії з базиліки св.Петра до розташованої неподалік Лікарні Святого Духа (Santo Spirito) у Саксонському районі Рима, зробивши його відомим в усьому католицькому світі. З 1620 року ця тканина, відома як «Святе Обличчя» (Volto Santo), перебувала у храмі капуцинів на пагорбі поблизу Манопелло, за дві години на схід від Рима. 1 вересня 2006 року Бенедикт XVI став першим за 400 років Папою, який відвідав це місто.
Читайте також:
Архієпископ Ґенсвайн: Святе Обличчя з Манопелло несе нам чудову новину про воскресіння Христа
«Плащаниця з Манопелло» також зацікавила Ґозберта Вета, щойно він побачив її фотографії. Цей 78‑річний лікар, доктор хімії, є керівником гормональної лабораторії Вюрцбурзького університету. Він має нагороду «Німецького винахідника» як власник кількох патентів і виступав на кількох світових конгресах у галузі геріатрії та геронтології. Зараз він бере участь у дослідженні нових застосувань водню та продовжує медичну практику в Німеччині. З нагоди поблизького Святого року Вет відвідав базиліку Святого Обличчя в Манопелло, щоби там провести власне обстеження за допомогою обладнання ядерної медицини, яке вимірює альфа-, бета- та гамма-випромінювання.
Ректор санктуарію, капуцин Антоніо Джентілі, відчинив двері шафи з броньованого скла, в якій Сударій був від 1714 року запечатаний у релікварії.
Ґозберт Вет виміряв бета-випромінювання і виявив, що воно «значно вище в базиліці, ніж назовні, і причиною цього може бути лише наявність у базиліці Святого Полотна».
«Сяйво тканини з Манопелло по ночах також можна пояснити цим», — зазначив доктор Вет, згадуючи явище, про яке повідомляли деякі спостерігачі. «Хустка світиться в темряві, оскільки під час перетворення [вуглецю-14 в азот-14] виділяється енергія і виникає світло».
Іншими словами, «Істинний образ» (Vera Eikon), як століттями називали Хустку св.Вероніки, чимось променіє. Відповідно, «це образ ‘сліпучого сяйва обличчя Христового’», як сказав папа Бенедикт XVI під час свого візиту до Манопелло, — сяйва, яке має силу обдарувати нас «серцем, що несе на собі знак лику Христа».