Давнє прокляття говорить: «Щоб ти жив у цікаві часи!» Я завжди думаю про це у день спомину святого Раймунда, чоловіка, який не хотів нічого іншого, крім як жити нудним, тихим життям за стінами монастиря в оточенні книг з канонічного права, але король Арагону просто не давав йому спокою.
Раймунд Пеньяфортський жив в Іспанії ХІІІ століття, коли ця територія була розбита на менші королівства і повільно виходила з-під впливу ісламських завойовників. Він виріс неподалік Барселони, і ще у юності виявив здібності до науки, ставши юристом, фахівцем як світського, так і релігійного права. Коли йому було близько 40 років, він відчув покликання до священства і приєднався до домініканців. Він швидко став помітною особою в ордені і був призначений проповідувати мусульманам по всій Іспанії.
Раймунд привернув увагу короля Якова I Арагонського і був призначений особистим сповідником короля. Яків був вірним католиком, але постійно боровся з гріхом хтивості. Перебуваючи на острові Майорка, король узяв до себе свою коханку.
Враховуючи той факт, що Раймунд неодноразово застерігав його щодо такої поведінки, це був цікавий крок, який неминуче став причиною непорозумінь між королем і священником.
Людина, яка слідувала Божій волі
Блиск і гламур королівського двору ніколи не приваблювали Раймунда. Я думаю, що він був би щасливий, якби міг проводити весь час на самоті, у своєму монастирі. Проповідницькі місії, спілкування з багатими та знаменитими, вплив на короля — все це не мало для нього особливого значення. Він слідував Божій волі, куди б вона його не вела, але, оскільки він ніколи не жадав цих речей, він ніколи не хвилювався про можливість їх втрати. Ось чому він був готовий відверто говорити з королем про його гріхи.
Раймунда не вражала могутність монархії; його справжньою турботою була людська істота, яка за нею стояла — король Яків. Він дбав про його душу. Для Раймунда найбільш співчутливим і люблячим вчинком, який можна було зробити, коли друг впав у старий гріх, було сміливо сказати йому правду. Він закликав короля покаятися і відіслати коханку.
З цього моменту історія стає справді цікавою.
Сувора правда
Я впевнений, що всі ми потрапляли в ситуації, коли нам доводилося сказати другові сувору правду, або публічно відстоювати свою віру. Це ніколи не буває легко. Я завжди уникав цього. Іноді я неохоче кажу те, що потрібно сказати, іноді я мовчу, тому що так легше. Моє єдине бажання — уникнути «цікавих» конфліктів і непотрібної драми. Я люблю бути наодинці з собою, своєю сім’єю і своїми книжками на полиці, які очікують на прочитання.
Однак за роки служіння сповідника і пастиря Бог дав мені благодать і проникливість (принаймні тоді, коли я відповідаю з відвагою), щоб говорити те, що потрібно сказати. Це не надто приємно, і я завжди боюся починати важку розмову. Однак після того, як вона залишається позаду, я радію, що це зробив, навіть якщо все пройшло не дуже добре.
І тут ми повинні бути чесними. Це не завжди проходить добре. Наприклад, я неодноразово говорив проповіді, через які люди назавжди йшли з парафії. Для мене такі суперечливі проповіді — рідкість, але час від часу вони бувають необхідні. Як молодший священник, я уникав їх, бо не хотів нікого образити. Але потім я зрозумів, що, якщо я справді дбаю про своїх парафіян, я маю бути готовий говорити важкі речі і починати важкі розмови.
Я знаю, що коли я впав у гріх або був неправий, я маю користь від того, що мені сказали щиру правду. Було би неправильно відмовляти у цьому благу іншим, що опинилися у подібній ситуації.
Ризик говорити правду
Я не знаю, чи святий Раймунд вагався щодо того, чи поставити короля Якова перед необхідністю виправитися, але він точно знав, що ризикує. Ймовірно, він був би не проти, якби його відправили подалі від королівського двору та повернули у тихий монастир в Барселоні. Власне, саме він після того, як їхня важка розмова не склалася, він попросив короля відіслати його. Реальний ризик полягав не у вигнанні, а в тому, що їхня дружба розпадеться. Така можливість завжди є, але, як показує приклад Раймунда, справжнє співчуття і дружба готові піти на такий ризик.
За великою іронією долі, король відмовився відпустити Раймунда додому. Він відкинув його пораду, але, щоб покарати його, заборонив йому повертатися у монастир. Кожному капітану корабля на острові загрожувала смерть, якщо він забере Раймунда з острова. Однак Раймунда це не хвилювало. Він знав, що не може сидіти й дивитися, як король веде аморальне, духовно нездорове життя. Він сказав те, що мав сказати, і знав, що Бог якось приведе його додому.
«Земний владика намагається завадити мені піти у відставку, але Цар небесний мені допоможе», — сказав Раймунд. Потім він спустився у гавань й розгорнув свій великий домініканський плащ. Прив’язавши один кінець до палиці, він зробив вітрило. Інший кінець плаща він поклав на воду й ступив на нього. Цей химерний «човен» почав пливти, і через шість годин Раймунд був у Барселоні. Одягнувши свій плащ (який залишився сухим), він увійшов у свій монастир.
Почувши про чудо, король розкаявся. Це було все, чого хотів Раймунд.
Дивовижна подорож
Художник Томассо Долабелла написав картину дивовижної подорожі святого Раймунда. Він зобразив на ній морських чудовиськ, які спостерігають за ним із благоговінням. Святий тримає ключ, що символізує його роль сповідника, який закликає короля до покаяння. Христос сказав святому Петру: «Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане й на небі» (Мт 16, 19). Здається, щира правда схожа на ключ, який може відімкнути двері у нове Царство.
«Нехай ти ніколи не будеш зарахований до тих, у чиєму домі панує мир, тиша і свобода від обов’язку», — говорить святий Раймунд. Це його спосіб сказати, що для тих, хто шукає правду, хто хоче переступити поріг і увійти у двері до щастя й самопізнання, відступ у пасивний спокій — річ неможлива. Ми були створені, щоб процвітати у «цікаві часи».
Божий заклик до пригод
Зрештою, коли наше життя стає цікавим, це не таке вже й прокляття. Хоча немає нічого, що я любив би більше, ніж просто бути вдома, у тиші та у щасливому колі своєї сім’ї, Бог час від часу кличе нас за двері, до пригод, і ми повинні бути до них готові. Він посилає своїх святих блукати по бездоріжжю пустель, на краю світу, йти до в’язниць, тропічних лісів і самотніх чернечих печер. Він також відправляє нас у пригоду створення сім’ї, любові одне до одного і намагань бути світлом істини в темному світі.
Так само Він відправив Раймунда пливти на його власному плащі. Хтозна, які дива Він задумав для нас… Бо часи, справді, цікаві.
Переклад CREDO за: о. Майкл Ренньє, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
