Різні культури — англійська, турецька, китайська — стверджують, що саме вони вигадали сентенцію «Риба гниє з голови». Стосовно Церкви ця ідіома означає, що коли теологія занепадає, з вірою теж неминуче стається лихо. Якщо висловлюватися жорсткіше, то інтелектуально декадентський католицизм (Catholic Lite) неминуче веде до мертвого католицизму (Catholic Zero).
Як приклад можна навести конференцію «Майбутнє богослов’я», спонсоровану Дикастерієм культури та освіти Ватикану, що пройшла у Папському Латеранському університеті 9-10 грудня.
Серед спікерів конференції були отець Джеймс Кінан SJ, з Бостонського коледжу і докторка Ненсі Пінеда-Мадрид з Університету Лойоли Мерімаунт у Лос-Анджелесі.
Отець Кінан привернув увагу громадськості ще у 2003 році, коли, виступаючи перед Судовим комітетом Законодавчого органу штату Массачусетс, виступив проти законопроєкту, який визначає шлюб як союз чоловіка та жінки. На його думку, такий закон «суперечить католицькому вченню про соціальну справедливість», оскільки означатиме «активну та несправедливу дискримінацію основних соціальних прав геїв та лесбійок».
На грудневій Латеранській конференції отець Кінан присвятив значну частину часу, відведеного йому на виступ, критиці Дональда Трампа, зв’язок якого з «майбутнім богослов’я» не виглядає очевидним.
Персональна сторінка докторки Пінеди-Мадрид на сайті її університету описує її як «теологиню-феміністку, що досліджує досвід латиноамериканської віри» і авторку книжки, «яка просуває нове тлумачення спасіння, де життя жінок має значення». У червні 2024 року її обрали головою Католицького богословського товариства Америки.
Але чи репрезентують ці теологи «майбутнє теології»?
Університет докторки Пінеди-Мадрид насправді може мало чим похвалитися. Наразі сам заклад нараховує 7094 студентів, однак, згідно з його сайтом у 2023-2024 році університет присвоїв всього один ступінь бакалавра теології. Цю відчутну відсутність інтересу студентів можна частково пояснити сторінкою колеги Пінеди-Мадрид — докторки Лейли Карст, яка проводить семінар під назвою «Погані католики». Там студенти навчаються у «голосів» «феміністичних, чорних та воманістичних [англ. womanism — соціальна теорія, відгалуження фемінізму, спрямоване на “досвід” чорних жінок] теологів, теологів-квірів та еко-теологів», дізнаючись про «суперечки щодо ортодоксії та вірних методів, які точаться в умовах асиметричного розподілу влади».
Про нинішню римську атмосферу церковного залякування певним чином свідчить той факт, що кілька учасників Латеранської конференції відмовилися детально обговорювати те, що там було сказано, хоча один сміливець описав її як «марну». Незалежно від богословського конфлікту, що окреслював межі конференції, нав’язування її учасникам методу обговорення у малих групах «розмова у Дусі» гарантувало відсутність міцного обміну думками, характерного для католицизму середньовічних університетів, де навіть найвидатніші професори повинні були публічно захищати свої позиції, довго й глибоко дискутуючи з усіма бажаючими.
Читайте також: Вайґель: синодальні розмови «у Дусі» — це переважно соціологічні кліше, а не серйозна теологія
Бо попри ажіотаж, з яким вихваляли використання цього методу на двох останніх Синодах — насправді, базованих саме на цьому досвіді, — «розмова в Дусі» є інструментом маніпуляції, а не процесом, який веде до серйозної розмови чи дискусії. Учасникам (серед яких були і справді видатні вчені) було надано дві хвилини у «Моменті 1», щоб поділитися ідеями чи реакціями на те, що сказали головні доповідачі всієї конференції; за цим слідувала хвилина мовчання; потім кожен учасник отримав ще по дві хвилини, щоби сказати, що з «внесків» інших найбільше «резонувало» з його власними думками (зверніть увагу: не те, що могло здатися йому абсолютною нісенітницею!); потім була ще одна хвилина мовчання; і, нарешті, «секретар і фасилітатор» групи склав «коротке резюме для представлення зібранню».
Якщо ви можете уявити процес серйозного обговорення будь-чого, де хід дискусії контролює людський таймер, що ж, тоді ваша уява більш родюча, ніж моя.
Абсурдно припускати, що креативне, євангельськи авторитетне «майбутнє богослов’я» визначатиметься заздалегідь відібраними доповідачами та інфантилізованим процесом. Ще гірше, що у певних колах ця методологія «розмови у Дусі», здається, вважається шаблоном для всіх католицьких дорадчих органів. Чи може це включати, на думку деяких, загальні конгрегації кардиналів, які передують конклаву? Чи хтось наважиться запропонувати, щоб сам конклав проводився за методом «розмови у Дусі»?
Минулого місяця у Римі тихо ширилися чутки про ці побоювання. Як, звісно, й має бути.
Читайте також: Вайґель про синодальну лексику: як можна мати «розмову у Дусі» за відсутності Ісуса?
Переклад CREDO за: Джордж Вайґель, First Things
фінансово.
Щиро дякуємо!
