Неділю 2 лютого 2025 року, свято Стрітення Господнього, ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський святкував разом з українцями, які проживають в Любліні.
Святкова Євхаристія в Академічному храмі при Люблінському католицькому університеті стала важливою духовною подією для вірних. Зустріч розпочалася спільною молитвою на розарії, де кожен охочий міг долучитися, ведучи молитву одного десятку, повідомляє сайт РКЦ в Україні.
Коментуючи цей день молитви і спілкування, єпископ Леон сказав для CREDO:
— Це була зустріч із нашими людьми, які виїхали подалі від війни, з різних українських парафій. Пані Неля Шпичко організувала, щоби з ними можна було зустрітися, відправити з ними Службу Божу. Ми дуже гарно всі разом помолилися за Україну, про закінчення війни, благали Господи Бога і Матінку Божу.
Після Святої Меси в університетському храмі відбулося продовження зустрічі з єпископом Дубравським. У великій аудиторії був час на вільне спілкування, на спів колядок — адже святом Стрітення Господнього завершується «неофіційний» період різдвяних співів, а єпископ Леон славиться своєю великою любов’ю до колядок. Співали молодь і діти, і університетський хор.
— Мені сподобалося те, що всі разом і весело провели цей день Стрітення, — сказав єпископ Леон, — спільно в молитві і разом і співі прославлення Бога. Було радісно також тому, що їхня радість і моя радість об’єдналися, дуже втішає це відчуття єдності, понад те, що вони — за кордоном, а ми по цей бік кордону… Але між нами є ця єдність: вони підтримують нас, різними способами, але й ми підтримуємо їх, насамперед молитовно.
Ординарія втішило те, що віряни українських парафій, виїхавши до Польщі, не стали байдужими до того, що відбувається в Україні: «як вони турбуються, як вони розпитують, діляться спогадами». Єпископ радіє тому, що серця біженців палають любов’ю до України і що вони мріють повернутися, до своїх домівок.
— Бо врешті-решт ця війна закінчиться, і вони зможуть нормально жити! — каже владика Леон. — У нас є, з одного боку, сум і сумнів, бо продовжують гинути люди; а з другого боку, є радість від того, що ми — християни, що ми віримо в життя вічне. Я бачив цю радість у їхньому серці і в їхніх очах, бо вона проявлялась назовні. Як люди, ми непокоїмося і переживаємо горе; але в нас, християнах, попри все є та радість, що не диявол переможе, а Господь Бог. Диявол старається різними способами поневолити людину, зробити її рабом, щоб людина служила тільки йому; але Господь народився для того, щоб ми не були рабами, щоб ми були вільними! Диявол своє царювання поширює насильством, злом, бо він не здатен любити, він не вміє інакше — він уміє тільки ненавидіти. А Бог приходить до нас із любові, щоби спасти нас. І саме ця радість була видна на цій зустрічі. Ми разом співали, молилися, просили Бога про перемогу — добра над злом.
Співаючи разом із ними ці колядки, я немовби пережив друге народження. Кожне Різдво — це народження для життя вічного. Після цієї молитви, після цих колядок — я надіюся, що Господь Бог учинить велике чудо Перемоги.
Увечері того ж дня ще відбулася покутна літургія у парафії Непорочного Серця Марії і св.Франциска, у дільниці «Почекайка». Літургію проводив о.Ґжеґож Драус, колишній багаторічний душпастир парафії св.Йоана Павла ІІ у Львові, в’язничний капелан. На Почекайку прийшли й ті, хто пов’язаний із Неокатехуменальною спільнотою, і ті, хто був удень на Євхаристії та колядках в університетському храмі. Єпископ Дубравський дуже схвально відгукнувся про організовану неокатехуменальною спільнотою покутну літургію:
— Були сповіді, агапа, люди підходили, розмовляли — бо в кожного щось є на серці. Отець Драус молодець, він збирає українців, опікується ними. Люди посповідалися, пораділи…
Кожна сповідь — це відродження. Я це по собі відчуваю. Людина набере гріхів на себе, аж їй носити їх важко. А коли висповідаєшся — відчуваєш легкість, немовби знову народився. От це робить Таїнство сповіді! Мені шкоди тих, хто не користується цими ліками, бо ні в якій аптеці таких ліків не купиш, щоб лікували і душу, й тіло.
Богу треба дякувати за це велике таїнство — і його треба вміти пережити. Тому мені подобається, як це робить Неокатехуменальна спільнота. У них є тривала підготовка: читаються чотири читання Божого Слова, коментуються, потім невелика проповідь підсумовує — і вже потім заохочують до сповіді. Це не те що прийшов до храму й одразу ж до конфесіоналу! А тут — година підготовки, а то й більше. Людина слухає, роздумує, співає, промолює це, готується до таїнства — і тоді вже йде до сповіді. І навіть зовсім по‑іншому сповідається! Бо вона мала можливість пережити добру підготовку до цього таїнства.
Єпископ Леон, який за останній час переніс уже восьму операцію, має кардіостимулятор, радіє кожній можливості бути з віруючими і співати з ними свої улюблені колядки.
фінансово.
Щиро дякуємо!
