«У момент консекрації я відчула нестерпний біль. Я була близька до непритомності, переконана, що помираю. Вдалося тільки промимрити: Боже, я в Твоїх руках. Але потім…»
Журнал Maria con te розповідає історію 88‑річної сестри Марії Фабіоли Вільї та її одужання від невиліковного панкреатиту.
26 квітня 1988 року, після 14 років хвороби і страждань, Марія Фабіола чудесним чином зцілилася від хвороби за заступництвом Божої Матері Фатімської.
14 років хвороби
Марія Фабіола народилась у Вердеріо-Інферіоре (муніципалітет Ломбардія, Італія); у 18 років вступила до Згромадження Пресвятого Серця Ісуса. Невдовзі після вступу до новіціату їй стало погано: у молодої сестри були дуже сильні спазми в животі й гарячка.
Їй зробили операцію — вирізали апендикс, але ситуація не змінилася; навпаки, стан її здоров’я погіршився. Потім Марія Фабіола пройшла курс очищення печінки, але покращень не було.
Черниця не могла вести нормальний спосіб життя. Вона їла тільки сухий хліб і цілими днями лежала в ліжку від болю, що мучив її. Потім почула діагноз: невиліковний хронічний панкреатит.
Брак ензимів, які активізують процеси травлення, призвів до руйнування підшлункової залози. Це була жахлива клінічна картина.
«Я сліпо довіряла Богородиці»
Проте під час тривалого випробування хворобою, яка вразила її тіло, черниця не втратила віри в Бога і продовжувала ввіряти себе Ісусові та Небесній Матері:
«Жорстокість цього зла ніколи не здолала мою надію, жодного разу не змусила мене втратити зв’язок із Богородицею. Я продовжувала сліпо довіряти Матінці Божій, як Її шанувальниця. В той час як я страшенно страждала — в серці почувалася вільною, радісною, сповненою віри».
Це була перша благодать, яку вона отримала: мир серця. Сестра Марія Фабіола не проклинала свою історію; вона її жертвувала і спокійно молилася.
Паломництво до Фатіми
Попри жахливий біль, черниця зважилась на паломництво до Фатіми — бо відчула, що її кличе Богородиця. Лікарі радили не подорожувати в такому стані, але сестра Марія наполягала. Вона не хотіла здаватися. У день від’їзду їй треба було зробити обов’язкові ін’єкції і вона не змогла бути на Святій Месі.
«Хтось із групи, яка мала вирушити до Фатіми, сказав, що присутність такого тяжкохворого пацієнта не дасть їм дістатися місця призначення. Я відповіла, що помру біля ніг Марії. Але я правильно вчинила, що полетіла».
Літак запізнився на дві години, і сестра скористалася можливістю помолитися в каплиці аеропорту:
«Там я побачила хрест зі стилізованим Христом, який справив на мене особливе враження. І я спонтанно звернулася до Ісуса, кажучи: Ісусе, я теж на цьому хресті… Я йду до твоєї Матері; але не слухай мене, завжди слухай свою Матір».
26 квітня 1988 р. — життя змінилося
Якось, уже в Фатімі, паломники зібралися на обід, але сестра Марія Фабіола погано почувалася. Вона хотіла відвідати санктуарій — а це було неможливо. Тож вона вирішила заспівати пісню на честь Діви Марії у холі готелю й запросила інших гостей співати разом із нею.
Незабаром зібрався хор, який з ентузіазмом і вірою прославляв Пресвяту Богородицю: «В повітрі була якась особлива енергія. Я це добре пам’ятаю».
Наступного дня, 26 квітня 1988 року, сестра нарешті пішла до храму, щоб зустрітися з Фатімською Богородицею. І сталося диво. Словами, сповненими подиву, емоцій і вдячності, сестра Марія Фабіола розповідає:
«Я зосередилася на Святій Месі і в момент переісточення дарів відчула нестерпний біль. Я була близька до того, щоби знепритомніти; була певна, що помираю. Я тільки встигла пробурмотіти: Боже, я в Твоїх руках… Коли священик підніс Гостію — біль раптово зник, ніби хто клацнув вимикачем. Я не думала про чудо. Я була щаслива, що почуваюся добре».
«Фатімська Богоматір взяла мене на руки»
«Матінка Божа Фатімська взяла мене на руки і обдарувала мені благодаттю зцілення». Сестра Марія нікому не розповідала про цей досвід. Вона залишалася в блаженному мовчанні, щоб насолодитися плодами так раптово відновленого доброго самопочуття.
Вона харчувалася разом з усіма, не відчувала болю, їздила в подорожі, перестала вживати ліки. Після повернення лікар сказав, що вона повністю одужала, що це було диво:
«Я повернулася до Фатіми, щоб подякувати Марії, розповісти людям, що зі мною сталося; поговорити про те, як Господь послуговується такими бідними, як я; про те, як Бог зцілює тіло, але передусім серце; як Він показує нам шлях до радості. Тому що чудо — це, передовсім, віра в Нього, в Його Любов».
Переклад CREDO за: Сильвія Лукетті, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
