Заголовки статей про те, як ще і ще хтось покинув священство, — вже не лякають сучасних людей. Інформація про вихід із Церкви викликає у католиків зізнання, що вони теж думали про такий крок, але поки що залишаються. Ми дедалі менше дивуємося.
Але чи молимося ми більше, щоб дати нашим братам силу залишатися — аж до смерті й вірно — частиною Христової Церкви?
Це завдання може здатися важким і на перший погляд непосильним; однак для чого нам потрібні святі? Ось свідчення св.Терези від Дитятка Ісуса, яка віддала все своє життя в Кармелі за священників.
Кармель: довгожданий день
9 квітня 1888 року, понеділок. Терезі Мартен у січні виповнилося 15 років, і вона нарешті може вступити до Кармелю в Лізьє. Вона чекала на цей день, її серце переповнене великою радістю, — але, попри юний вік, вона не має ілюзій щодо того, що вступила на шлях нескінченних труднощів.
Здається, що в бажаному місці має бути добре, а добре — це комфортно, тепло, сито, без турбот і проблем. У Кармелі вже є дві її рідні сестри; тож це, безсумнівно, має дати шанс для певного знання й підтримки, хоч би на початку.
І все ж Тереза підкреслює, що з першого дня було саме так, як вона уявляла, тобто дуже складно. Життя в монастирі — суворе, часу на сон мало, а їжа скромна — як за кількістю, так і за якістю. Попри те, що Тереза живе ще з двома сестрами під одним дахом, вона має дуже обмежені контакти з ними.
То для чого все це? У п’ятнадцять років? Без віри обрати такий шлях неможливо. Без любові неможливо ним пройти і дійти до кінця. Без надії неможливо зрозуміти мету і сенс розпочатого труду. А яка мета Терези?
Рятувати священників…
Її реакція вражає. Вона передчувала, що будуть проблеми і що на неї чекає багато страждань, особливо в приборканні своїх схильностей, звички до комфорту і теплих кімнат. Проте з першого дня вона не тільки приймає ці труднощі з розпростертими обіймами, не втікає і не стискається від страху, але й хоче, щоб жодна її жертва не була марною.
Вона вирішує, що все, з чим їй випаде зіткнутися — віднині й до самої смерті, — вона хоче жертвувати за священників.
«Отож страждання простягли до мене свої обійми, і я кинулася в них із любов’ю… Те, заради чого я прийшла до Кармелю, я заявила біля ніг Ісуса-Гостії, під час іспиту, що передував моїм обітам: я прийшла, щоби спасти душі, а особливо молитися за священників», — написала свята.
Молитва св. Терези за священників
Ісусе, Найвищий і Вічний Священнику, збережи своїх священників під опікою Твого Пресвятого Серця, де ніхто не зможе їм зашкодити. Збережи непорочними їхні помазані руки, які щодення возносять твоє Найсвятіше Тіло. Збережи чистими їхні вуста, які щоденно зрошувані твоєю Пресвятою Кров’ю. Збережи чистими від земних прив’язань їхні серця, позначені прекрасною печаттю Твого Священства. Вчини, щоб вони зростали в любові й довірі до Тебе, — і бережи їх від зіпсуття і скверни цього світу. Разом із міццю перемінювати хліб і вино, уділи їм також міць перемінювати людські серця. Благослови їхню працю, щоб вона принесла щедрі плоди. Нехай душі, яким вони служать, будуть для них радістю й розрадою тут, на землі, і вічним вінцем у майбутньому житті. Амінь.
Огорнути священників молитвою
Своєму рішенню молитися за священиків Терезка була вірна до останнього подиху — який їй було так важко взяти під час болісної агонії 30 вересня 1897 року. Вона була переконана, що жоден священник у світі не зуміє вірно тривати у священстві й не зможе ним жити свято, якщо не матиме підтримки молитви — від богопосвячених, інших священників та мирян.
Вона повністю усвідомлювала зв’язок служебнвого священства з Особою і священством Христа. Вважала, що саме тому кожен священик зазнає цілодобової атаки бісів, і що без плодів молитви Церкви він не зможе самостійно відбити ці атаки.
Ще до приходу в Кармель вона зрозуміла: попри високу гідність, яка підносить священників вище за ангелів, — вони слабкі люди зі своїми вадами. Їм потрібна постійна молитовна підтримка, щоб вони могли бути справжньою сіллю землі. Якщо ми бачимо, як вони падають, то повинні перевірити, чи достатньо ми молилися за їхню святість, — казала Терезка.
Ми не знаємо імен усіх священників, за яких вона себе жертвувала, постила і здійснювала умертвіння. Тереза часто віддавала плоди своїх трудів у розпорядження Марії, яка найкраще знає, що й кому потрібно.
Проте, завдяки дослідженням біографів, ми знаємо ім’я одного священника, до якого Тереза особливо ревно молилася під час перебування в Кармелі. Це був горезвісний віровідступник Шарль Лойсон.
Священник, якого знала вся Франція
Шарль Лойсон, званий отцем Гіацинтом, народився 1827 року в Орлеані. Замолоду він писав вірші; потім вступив до семінарії, 1851 року був висвячений на священника в Конгрегації св.Сульпіція. Через вісім років він покинув цю спільноту, бо хотів стати домініканцем. Ще через п’ять місяців перейшов до босих кармелітів.
Невдовзі він прославився як видатний проповідник. Лойсон був популярний по всій Франції, особливо в соборі Паризької Богоматері, де збирав велику аудиторію. Проповідував також у Римі. 1869 року, скориставшись хвилюваннями в Церкві та дискусією про папську непогрішність, вчинив акт відступництва; 1872 року одружився з американкою, вдовою. Через сім років Лойсон повернувся до Парижа й заснував розкольницьку «Французьку національну церкву», відому як L’Église Catholique Gallicane; він також поширював публікації, в яких узгоджував Євангеліє з Кораном.
Він розпочав агітаційний тур для своєї Церкви і подорожував Францією. 1891 року приїхав у Нормандію, і місцева преса багато писала про його ініціативу. Католицькі газети дуже критично сприйняли ідеї Лойсона. І саме на таку статтю натрапила Тереза. Вона не зволікала, а розпочала справжній молитовний штурм.
Він прагне повернення кожного, хто відійшов
«Якби Ісус не бажав навернення Лойсона, чи пробудив би Він у серцях своїх маленьких наречених нездійсненне бажання? Ні: цілком певно, що Він більше, ніж ми, бажає повернути цю бідну заблукалу вівцю до отари. Не споняймося в молитві. Довіра творить чудеса!» — переконала Терезка свою сестру Селіну, включивши її в свій молитовний проєкт.
З 1891 року вона не припиняла молитви і жертв за повернення Лойсона до сопричастя з Церквою. Його навернення було найважливішим із прохань, які вона складала Богові багато разів на день. Тереза молилася за нього щодня протягом шести років. 19 серпня 1897 року, за 42 дні до смерті, вона пожертвувала за нього своє останнє Святе Причастя.
Тогочасна преса не містить повідомлень про вражаюче навернення Лойсона; але хто знає, що відбувалося в його серці в останні хвилини перед смертю? Свята Тереза ніколи не хотіла знати плодів своїх молитов; вона повністю довіряла «своєму Ісусові» в розпорядженні ними.
Переклад CREDO за: Агнєшка Бугала, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
