134 роки тому, 15 травня 1891 року, Лев XIII опублікував енцикліку Rerum novarum, яка започаткувала нову епоху: Церква вперше системно висловилася щодо праці, капіталу, держави та соціальної справедливості.
Однак значення цього документа виходить за межі однієї історичної ситуації. Сьогодні ми спробуємо зрозуміти, що саме змінив Лев XIII у способі, яким Церква говорить про суспільство, і чому його внесок залишається фундаментальним для сучасного християнського осмислення економічного життя, — пише Олена Комісаренко для Vatican News.
До кінця ХІХ століття увага Католицької Церкви була зосереджена переважно на моральному й духовному житті особи, на підтримці традиційної сім’ї, богослужіння, благодійності та особистих чеснотах. Водночас суспільство переживало глибокі трансформації. Промислова революція призвела до зміни економічних структур та утвердження капіталістичної логіки прибутку як домінантної в суспільному мисленні. Багато робітників були змушені працювати у небезпечних умовах, по 12‑16 годин на добу, без соціального захисту, медичної допомоги чи мінімальних гарантій. У цьому контексті Церква не мала цілісного вчення для пояснення, як віра співвідноситься з економічною структурою суспільства.
Початок соціального вчення
Лев XIII змінив не лише мову Церкви, але й її самовизначення у світі, що змінюється. Його енцикліка Rerum novarum («Про нові речі»), опублікована 1891 року, стала першим офіційним документом, у якому Церква заявила про свою відповідальність за соціальні реалії.
Церква вперше звернулася до держав, підприємців, працівників, інтелігенції та політиків як моральний авторитет у соціальних питаннях. Це був переломний момент тому, що настав час сформулювати конкретні принципи суспільного устрою.
Лев XIII запропонував цілісне бачення людини як працівника, громадянина і духовної особистості, а також намагався окреслити моральні межі економічної діяльності. Він не підтримував жодної з крайнощів — ні капіталістичної жорстокості, ні революційного соціалізму. Натомість запропонував шлях, який вимагає відповідальності як із боку власників, так і з боку держави. Таким чином, папа Лев XIII відкрив новий розділ у житті Церкви, в якому вона більше не була лише голосом особистої моралі, а стала інституцією, що вносить моральне бачення у структури суспільного життя. Саме з Rerum novarum починається формування того, що сьогодні ми називаємо соціальною доктриною Церкви.
Методологічна новизна: мова Церкви про суспільство
Однією з найважливіших змін, яку вніс Лев XIII, стала поява нової мови, якою Церква почала говорити про соціальну дійсність. Rerum novarum означає появу структурованого богословського мислення, яке прямо стосується конкретних економічних і соціальних реалій. Папа почав розглядати економічні відносини не як нейтральні або суто технічні явища, а як морально значущі структури, які або сприяють розвитку людини, або підривають її гідність. Він розглядав працю, власність, прибуток, втручання держави як моральні питання, що вимагають відповідального судження.
Цей новий підхід відкрив можливість для формулювання соціальних принципів, які згодом стали стрижнем соціального вчення Церкви. Папа почав осмислювати суспільство як складний організм, у якому має панувати справедливість, рівновага між правами та обов’язками, а також захист найуразливіших. Його енцикліка започаткувала традицію, за якою Церква формулює чітку позицію, закорінену у вірі та глибокій повазі до гідності кожної людини.
Тривала і впливова спадщина
Після Rerum novarum у Церкві виникла нова традиція — регулярне повернення до соціальної тематики через документи Римських Архієреїв, які продовжували і розвивали бачення Лева XIII у світлі нових історичних обставин. Кожен Папа наголошував, що Rerum novarum є основою католицької соціальної думки. Саме ця енцикліка стала тим моральним компасом, що дозволяє християнам орієнтуватися у складних реаліях економіки, глобалізації, політики і праці.
Соціальна доктрина Церкви розвивалася, охоплюючи дедалі ширші теми: роль міжнародних організацій, права мігрантів, екологічна відповідальність, цифрова справедливість, гідність жінки, проблеми війни і миру. Але всі ці напрями мають одну спільну відправну точку: момент, коли Лев XIII наважився говорити до світу як пастир, що бажає взяти участь у формуванні суспільної справедливості. Завдяки цьому соціальне вчення Церкви стало живою частиною її місії та євангельського свідчення в сучасному світі. Відтоді Церква не стоїть осторонь глобальних проблем, а говорить про них із позиції любові, правди і справедливості.
Від особистої моралі до суспільної відповідальності
Енцикліка Rerum novarum папи Лева XIII стала не просто документом про працю чи капітал. Вона ознаменувала глибоку зміну в самосвідомості Католицької Церкви. Церква вступила у діалог із суспільством як повноцінний моральний і соціальний суб’єкт. Церква заявила, що економіка, політика, структура праці та власності не можуть бути відокремлені від питань гідності людини, справедливості й спільного блага. Вперше суспільні відносини було розглянуто як простір, де віра має слово, де мораль є не лише особистим вибором, а критерієм для оцінки інституцій, систем і державної політики.
Цей прорив дав змогу Церкві не просто реагувати на несправедливість, а активно працювати над трансформацією суспільства в дусі Євангелія. Ідеї, що були сформульовані понад 130 років тому, стали фундаментом для розгортання цілого корпусу соціального вчення, яке сьогодні охоплює питання екології, міждержавної справедливості, глобальної нерівності, ролі технологій та соціальних медіа. Соціальна доктрина Церкви є свідченням того, що християнство не уникає складних питань нашого часу, а навпаки — має глибокі та цілісні відповіді.
У світі, що бореться з новими формами нерівності та втрати сенсу, цей спадок є джерелом надії і натхнення для тих, хто прагне побудувати справедливе суспільство.
фінансово.
Щиро дякуємо!
