Одна з сестер у молоді роки була схильна жартувати. Заради розваги вона навчилася нявкати, як кішка. І сталося, що звістка про це дійшла до Матері Чацької…
Зі спогадів служниці (пізніше — францисканської черниці в Лясках): «Вишукана графиня, яка була проти навіть кишені сатинової на сукні, я мусила купувати канаус [дамаський шовк] для кишені, а від лляної хустки вона відмовилася, бо це було ‘фе’, мав бути батист із ‘лінону’ [французької бавовни] з гарним вензелем і графською короною. Якщо денна сорочка була з рожевою стрічкою, а нічну сорочку я подавала з блакитною, то мусила замінити її на рожеву».
Приблизно такими були звички і смаки Рози Чацької, яку ми зараз згадуємо в простому грубому габіті. На щастя для нас, графиня Чацька мала такі ж високі (якщо не вищі) вимоги до духовного і морального життя.
Гроші з азартних ігор
Найкраще це ілюструє історія про те, як її брат Станіслав одного вечора грав у карти з друзями — звісно ж, на гроші. Це був час, коли Роза вже займалася доглядом за незрячими (на що постійно бракувало коштів), але ще до того, як вона прийняла габіт.
Певної миті пан Чацький — імовірно, під впливом не лише адреналіну від азартних ігор — увірвався до кімнати сестри й пообіцяв віддати їй всю суму, яку поставив у грі. Була, однак, умова: вона мала сказати якесь вульгарне слово.
Роза відмовилася, хоча гроші були вкрай потрібні. Станіслав наполягав, але зрештою відступився. Однак, попри все, коли гості закінчили грати, його виграш все одно опинився в кишенях пані Чацької для її сліпих. Молодша сестра явно вразила його!
Спільна вбогість
Вже ставши матір’ю-засновницею нової конгрегації (Францисканок Служебниць Хреста), вона дбала про те, щоб розділити бідність з усіма. Навіть коли Мати Роза хворіла, вона ніколи не дозволяла куховаркам-сестрам готувати їй кращу їжу, ніж для інших.
Вона так сильно дбала про це, що коли одна з черниць додала до своєї їжі трохи жиру, Мати Чацька, дізнавшись, що в цієї сестри їжа поживніша, звеліла порушниці випити… касторової олії. Цей ефективний проносний засіб безсумнівно прекрасно очистив їхні стосунки на майбутнє.
Однак Мати Чацька не була надміру суворою чи доскіпливою. В одному з її спогадів можна прочитати, що щоразу, коли вона чула сміх і щасливі голоси, це робило її дуже щасливою і вона завжди питала про причину радості.
«Коли нам було так важко, тісно й голодно, наша Мати, почувши нас щасливими та розсміяними, усміхалася», — саме такий образ згадує одна з перших сестер-францисканок.
Кошенятко під дверима
Одна з сестер, як сама писала, замолоду була схильною до жартів. Заради розваги вона навчилася нявкати кішкою; і так сталося, що звістка про це дійшла до матері Чацької.
Це щиро розвеселило настоятельку, й відтоді стало звичаєм, що ця сестра, коли мала термінові справи, не стукала у двері її келії, а шкрябалась, як кошеня, і могла зайти всередину, навіть якщо хтось уже був у Матері Рози.
Як бачите, котики, навіть «удавані», завжди правили світом!
У Божій кишені
Початки згромадження були надзвичайно важкими. Правду кажучи, в Лясках день у день їли жито, комора часто була порожня, а на вечерю була тільки якась одна страва. Сестра Юліанна (куховарка), звична до інших умов господарювання, поскаржилася Матері Чацькій. У відповідь почула: «Ну, слава Богу, ми бідні. Треба помолитися».
Сестра — як можна здогадатися — не була в захваті від такої відповіді; але після цієї розмови та кількох організаційних реформ на кухні вона помітила: «Відтоді дивовижна робота Божого Провидіння серед нас ставала для мене дедалі помітнішою, бо почали надходити більші пожертви».
Мати-настоятелька мала рацію: треба було молитися!
Переклад CREDO за: Ельжбера Вятер, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
