Продовжуючи роздуми над таємницею Великої Суботи, Лев XIV зупинився на сходженні Ісуса в ад: на тому, що Він воскресає не сам, а підносить із собою все людство.
«Насправді, замало просто сказати чи вірити, що Ісус помер за нас: потрібно визнати, що вірність Його любові спонукала Його шукати нас там, де ми самі загубилися; там, куди може проникнути лише сила світла, здатного пройти крізь володіння темряви». Так сказав Папа Лев на початку роздумів, якими поділився з учасниками загальної аудієнції в середу, 24 вересня 2025 року, на площі св.Петра у Ватикані. У межах циклу, зосередженого на пасхальному таїнстві, він продовжив розпочаті тиждень тому роздуми про таємницю Великої Суботи, пише Vatican News.
Святіший Отець нагадав, що хоч це день, коли «все здається непорушним і зануреним у тишу», насправді «довершується невидима дія спасіння»: Ісус сходить у царство аду, щоби принести звіщення про воскресіння всім, хто перебував у пітьмі й тіні смерті. Ця подія, «яку нам передали літургія і традиція», представляє «найглибший і радикальний жест любові Бога до людства».
Смерть не має останнього слова
У біблійному розумінні ад (шеол) є не так місцем, як станом: становищем, у якому життя втрачає силу, а панують біль, самотність, провина й відокремлення від Бога та людей. «Христос досягає нас навіть у цій безодні, переступаючи пороги царства темряви. Він, так би мовити, входить у сам дім смерті, щоби спорожнити його, визволити його мешканців, беручи їх за руку одного за одним. Це смирення Бога, який не зупиняється перед нашим гріхом, який не лякається перед крайнім відкиненням людини».
Папа згадав слова з Першого послання св.Петра, зачитані на початку аудієнції: Христос «пішов проповідувати навіть тим духам, що в темниці». Він також згадав про опис, який міститься не в канонічних Євангеліях, а в апокрифічному Євангелії Никодима: Божий Син увійшов у найглибшу пітьму, щоб досягти найостанніших із братів і сестер, приносячи також і туди своє світло.
«У цьому жесті містяться вся сила та ніжність пасхального звіщення: смерть ніколи не є останнім словом».
Зустріч Бога з людиною
Це Христове сходження стосується «не лише минулого, але торкається життя кожного з нас», сказав Святіший Отець. Бо згаданий вище стан притаманний не лише померлим, а й тим, «хто переживає смерть із причини зла та гріха». Йдеться також про «повсякденне пекло самотності, сорому, покинутості, труднощів жити».
«Христос входить в усі ці темні реалії, щоб засвідчити нам любов Отця. Не щоб судити, а щоб визволити. Не щоб звинувачувати, а щоби спасти. Він робить це без галасу, навшпиньки, як той, хто входить до лікарняної палати, щоби принести втіху і допомогу», — мовив Лев XIV. Отці Церкви описували цей момент як зустріч між Христом і Адамом, що є символом «усіх можливих зустрічей між людиною та Богом». «Господь, — пояснив Папа, — іде туди, де людина сховалася зі страху, та кличе її на імʼя, бере за руку, підводить і виводить до світла. Робить це повновладно — але і з безмежною лагідністю, як батько до дитини, яка боїться, що її перестали любити».
Немає місця, надто зруйнованого, щоб його не зцілило милосердя
На східних іконах Воскресіння Христос зображений у момент, коли розбиває ворота аду та, простягнувши руки, хапає за зап’ястя Адама і Єву. Він не повертається до життя сам-один, а забирає з собою все людство. В цьому, за словами Наступника св.Петра, й полягає вся слава Воскреслого: це сила любові, солідарність Бога, який не хоче спасатися без нас. «Бога, який не воскресає, не обійнявши наші злидні й не підводячи нас до нового життя», — вказав Лев XIV, додаючи:
«Отже, Велика Субота — це день, коли небо найглибше спускається на землю. Це час, коли кожен куточок людської історії осяює світло Пасхи. І якщо Христос зміг спуститися аж туди, то ніщо не може бути виключене з Його відкуплення. Навіть наші ночі, навіть наші найдавніші провини, навіть наші розбиті зв’язки. Немає настільки зіпсованого минулого, немає настільки скомпрометованої історії, яку не могло б торкнутися милосердя».
Підсумовуючи, Святіший Отець підкреслив: сходження для Бога є не поразкою, а сповненням Його любові. Це спосіб показати, що «жодне місце не є надто віддаленим, жодне серце не є надто замкненим, жоден гріб не є надто запечатаним для його любові».
«Це нас втішає; це нас підтримує. І якщо іноді нам здається, що ми досягли дна, то пам’ятаймо: це місце, з якого Бог здатний розпочати нове творення. Творення, що складається з піднесених людей, прощених сердець, висушених сліз. Велика Субота — це мовчазні обійми, якими Христос представляє все створіння Отцеві, щоб повернути його до свого задуму спасіння», — сказав Лев XIV.
фінансово.
Щиро дякуємо!
