Коли ми дивимося на тих, хто йшов поруч і Ісусом у Його подорожі до Єрусалима — на перший план виходить Симон Петро.
Давайте поглянемо на нього не лише як на історичну постать, а й як на людину, в якій кожен може побачити себе…
Петро — справжній лідер
У житті Петра ми можемо побачити три ключові елементи, які роблять його справжнім лідером: він був відповідною «сировиною» для лідерства, мав специфічний життєвий досвід і володів рисами характеру, які Ісус міг формувати.
Але Петро вже з самого початку мав у собі лідерські якості, дані йому Богом. Можна сказати, що Бог сформував його таким ще в материнській утробі.
1.Допитливість
Першою з цих рис була допитливість. Люди, вдоволені тим, що вони вже знають, які погоджуються на обмеженість знань і можуть комфортно жити з нерозв’язаними проблемами, не здатні вести за собою інших. Лідери — люди з ненаситною допитливістю, спраглі відповідей, постійні шукачі.
2.Ініціативність
Другою такою рисою була ініціативність. Людина, покликана до лідерства, повинна мати цілеспрямованість, амбіції та енергію. Справжній лідер робить так, що справи «просто самі відбуваються». Петро не лише ставив запитання, але й часто першим відповідав на запитання Ісуса.
3.Залученість і самовіддача
Третьою важливою якістю були його залученість і самовіддача. Справжні лідери завжди перебувають у центрі подій. Вони не стоять осторонь, не сидять склавши руки, і не віддають наказів із безпечної відстані. Справжній лідер веде так впевнено, що видно чіткий слід, — і саме цей слід спонукає інших іти за ним.
Таким був «матеріал», сировина, з якої Бог створив Симона: ненаситна допитливість, готовність узяти ініціативу в свої руки та особиста відданість. Але це був лише початок. Цей потенціал потрібно було належним чином розвивати — інакше він міг би стати справді небезпечною силою.
Людина з вадами
Життя може бути суворим учителем. Досвід Петра — його злети й падіння — часто був драматичним і болісним. Три роки Ісус вів Симона через випробування, які мали підготувати його до керівництва Церквою. І справді, Петро багато чого навчився. Наприклад, що болісні невдачі та глибокі приниження часто приходять одразу після найбільших успіхів.
Визнавши свою віру в Ісуса як Месію, він почув похвалу, а за мить зазнав суворого докору. Він отримав обітницю ключів Царства — й одразу після цього почув: «Відійди від Мене, сатано. Не стій на Моєму шляху, не перешкоджай Божим планам» (пор. Мт 16,23). Це змусило Петра усвідомити, що він також може бути під впливом злого духа. Якщо він не слухатиме Бога — то може стати знаряддям ворога. Водночас Петро зрозумів дещо інше: що його духовні слабкості й гріховні схильності не заперечують Божої обраності.
Також із погляду подій Великодня й досвіду хреста треба визнати, що Петро виявився людиною, повною недоліків, крайнощів, тіней та страхів. Він боявся людей більше, ніж Бога. З одного боку, історія Петра — це розповідь про випробування та помилки; з іншого — про постійне повернення можливості скинути стару людину і стати новим творінням. Зрештою, це історія найважливішої науки християнського життя: науки смерті й воскресіння.
Три смерті святого Петра
Петро вперше «помер» на Галілейському морі під час зустрічі з Учителем. Він залишив усе і став учнем: його попереднє життя більше не мало значення.
1.Сатана
Він знову помер, коли Ісус назвав його сатаною, показавши таким чином, що його спосіб мислення не відповідає логіці Царства, і що як він продовжуватиме рухатися цим шляхом, то не зможе бути учнем.
2.Півень
Почувши спів півня на подвір’ї палацу Первосвященника, Петро усвідомив почуте раніше від Ісуса й гірко заплакав.
3.Воскресіння
Він знову помер у день своєї першої зустрічі з Воскреслим — біля озера («Чи ти любиш Мене більше, ніж інші?» — а відповісти нема сили). Але в той самий момент він ще й народився знову. («Так, Господи. Ти все знаєш.»)
А ще була остання зустріч з Ісусом, коли Петро втікав із Вічного Міста. («Куди йдеш?») У той момент Симон, син Йона, нарешті перестав бути боягузом. Стара людина померла і він уповні став смиренним і мужнім Петром-Скелею, який обрав хрест.
Скільки Петра в мені?
Спробуймо побачити в Петрі самих себе — у моменти, коли наші серця охоплювали страх, боягузтво. Коли ми соромились Ісуса або навіть зрікалися Його. Скільки разів ми втікали від труднощів і загроз, зраджуючи власні принципи? Скільки разів через брак віри ми тонули у водах цього світу?..
Однак замало сказати, що ми всі можемо знайти себе в слабкостях Петра. Його історія ставить набагато складніше питання: чи зважимося ми нарешті довіритись Ісусові, подолати свої обмеження та обрати той шлях, яким ішов наш Господь? Чи маємо ми смирення визнати, що навіть сьогодні — в цей кризовий час, який переживає Церква, — ми часто покидаємо Ісуса на хресті і втікаємо, сподіваючись уникнути звинувачень? Чи ми здатні визнати, що ми також маловірні? І чи вміємо ми жити таємницею смерті й воскресіння, до якої покликані?
Ми не покликані бути досконалими силою власної волі ані до непохитної вірності, позбавленої сумнівів. Ми покликані до перемін: дозволити старому «я» померти в нас, а новому народитися… Покликані до воскресіння.
Уривок із книжки о.Едварда Крисцяка SP «Вогонь любові», видавництво eSPe.
фінансово.
Щиро дякуємо!
