В урочистість Пресвятого Ісусового Серця з ініціативи св.Йоана Павла ІІ проводиться День молитви за освячення священників.
З цієї нагоди Папа Лев XIV приготував послання на цьогорічне відзначення, що припадає на 12 червня. Його публікує Vatican News.
Найдорожчі співбрати-священники,
у день, коли Церква споглядає пробите Серце свого Господа, з якого випливає невичерпне джерело миру та єдності для всього людства, я звертаюся насамперед до себе та до всіх вас зі словами, які Бог сказав народу Ізраїля: «Будьте святі, бо Я, Господь, Бог ваш, святий» (Лев 19,2; пор. 1Пт 1,16). Це божественне покликання проходить крізь століття, гучно відлунюючи також сьогодні для кожного віруючого, і особливо вимогливо — для нас, священників. Святість не є одним із багатьох варіантів вибору ані абстрактним ідеалом: вона стосується самої суті кожної людини, яка бажає брати участь у житті Воскреслого.
Святість — це участь у таємниці Христа
Бог запрошує нас брати участь у Його власній святості. Коли Він закликає нас бути святими, бо сам є святий, Він вказує нам дорогу, якою слід іти: дозволити Йому формувати нас згідно з Його Серцем. І для нас, любі брати, це покликання є особливо радикальним. Господь обіцяв: «Я дам вам пастирів за моїм серцем, які будуть пасти вас з мудрістю та розсудливістю» (Єр 3,15). Святість, якої від нас вимагається, — це довірливе вручення себе: піддатися переміні Його Святим Духом. І саме тут виявляється великий парадокс нашого священницького життя: ми покликані брати участь у самій святості Бога — але несемо цей скарб у глиняних посудинах (пор. 2Кор 4,7); ми обмежені й недосконалі, часто позначені слабкостями і втомою, іноді — ранами. Як може людське серце, таке вразливе, відповісти на таке високе покликання? Священник переживає це напруження, але знає, де знайти мир: у проколеному боці Господа Ісуса.
Шлях єднання
Єднання нашого серця з Серцем Христа — це не досвід, доступний лише обраним, а сакраментальний, євхаристійний шлях, який здійснюється у щоденному житті. Найдорожчі браття, під час свячень ми були уподібнені до Христа; але нам завжди потрібно оновлювати в собі дар благодаті через щоденне служіння Євхаристії, молитву, роздуми над Божим словом, покірне служіння братам і сестрам. Перебуваймо в єдності з Христом в усьому: в тому, що робимо, і в тому, що кожного дня з нами відбувається. Тоді святість, яку марно шукати окремими зусиллями, виявиться тим, чим вона є: відповіддю на благодать, яка нас випереджає, підтримує, перемінює. Адже в нашій людській природі не існує відокремлених частин. Молитва, служіння, стосунки, втома, радощі й невдачі, навіть час, що здається втраченим, або любов, яка здається марною, — все це стає особливим місцем, де відкривається Бог і Його нескінченна любов.
Священник із цілісним, простим і чистим серцем — це той, хто перебуває у спогляданні посеред активної діяльності, милосердний, вірний у випробуваннях, радісний у даруванні себе. Світ дуже потребує пастирів, які надають не лише слова чи програми, а й живе свідчення примиреного серця, поширюючи приємний аромат святості Христа. Витривале священницьке життя, сформоване за зразком Ісусового Серця, є гідним довіри знаком єдності, миру та милосердя. Так, у час, позначений поділами й страхами, ми можемо бути будівничими миру, свідками лагідності Доброго Пастиря, який уміє зібрати розсіяних та доглянути поранених, а наша ревність — це не метушливість, а любов, що виливається через вінця, яка «є екстазом, є виходом, є даром, є зустріччю» (Dilexit nos, 28).
Серце Ісуса — серце святих
Відповідь на покликання до святості полягає не так у зусиллях аскези та вдосконалення — хоч вони й необхідні, як у довірливому прийнятті любові, об’явленої в проколотому Серці Ісуса. Апостол Йоан запрошує нас споглядати пробитий бік Розп’ятого (пор. Йн 19,34), де Бог остаточно показує нам, як саме Він є святим: не в недосяжній віддаленості відокремленої досконалості, а в любові, яка віддає себе аж до прийняття ран — і яка завдяки цьому може стати джерелом милосердя й життя. Пресвяте Серце Ісуса є найдосконалішою іконою Божої любові: всемогутньої любові саме тому, що вона здатна стати уразливою, перетворити біль на благодать, а страждання — на надію.
Отже, це благословенне Серце є тим «місцем», де святість виявляється як близькість і лагідність. Святість священника може виявлятися в покірній і мужній близькості, у тому, щоб бути для всіх і з усіма, тримаючи відчиненими ворота огорожі, щоб численні могли увійти і знайти пасовище та відпочинок (пор. Йн 10,9). Тому від нас вимагається стосунків із Богом, які не віддаляють нас від людей, а роблять нас близькими для всіх; які формують терпеливі, лагідні серця, здатні до близькості, співчуття та слухання. Так через єднання нашого недосконалого серця з проколеним Серцем Ісуса, сповнюється наш шлях святості. Вже не ми живемо, а в нас живе Христос (пор. Гал 2,20). Таку святість не можна проживати наодинці. Піклуйтеся про священницьке братерство: шукайте один одного, вислуховуйте один одного, підтримуйте один одного. Священник, який ізолюється, — повільно згасає; священник, який крокує разом із братами, — зростає. Про це нам нагадує також і св.Августин: «Як не опинитися в темряві? Люблячи братів. Який доказ того, що ми любимо братів? Ось який: що ми не руйнуємо єдність і зберігаємо любов» (In Epist. Io. ad Parthos II, 3).
Любі священники, щодня оновлюйте своє «ось я» перед пробитим Серцем Христа. Повністю віддайте себе Йому, щоб ви могли любити Його народ тією самою любов’ю, якою Він його любить. І з радістю згадуйте, як любив повторювати Святий Настоятель з Арса, що «священство — це любов Серця Ісуса» (пор. Бенедикт XVI, Лист про проголошення Року Священства [16 червня 2009 р.]: AAS 101 [2009], 569). Ця любов є завдатком і запорукою того, що ніщо з нас не буде втрачено, якщо все в нас буде віддано й пожертвувано. Я ввіряю кожного й усіх Діві Марії, Матері Священників. Нехай Вона, яка зберігала у своєму серці таємницю Сина, навчить нас зберігати й дозволяти пульсувати в нас Серцю Христа, Спасителя світу.
З Ватикану, 12 червня 2026 року, в урочистість Пресвятого Серця Ісуса.
ЛЕВ XIV
фінансово.
Щиро дякуємо!
