У Житомирському храмі св.Яна з Дуклі 6 жовтня освятили пам’ятну дошку на честь св.Зигмунта Щенсного Фелінського, архиєпископа і митрополита Варшавського, засновника згромадження Сестер Францисканок Родини Марії.
Св.Зигмунт у 1851-1852 роках навчався у Житомирській римо-католицькій духовній семінарії (нинішнє приміщення храму Св. Яна з Дуклі, звідси і друга назва храму – семінарійний).
Освятив пам’ятну дошку архиєпископ Києво-Житомирської дієцезії Петро Мальчук. З цієї нагоди в урочистій Службі Божій взяли участь Генеральний Консул Республіки Польща у Вінниці Кшиштоф Свідерек, голова Житомирської обласної Спілки поляків України Вікторія Лясковська-Щур, єпископ – помічник Києво-Житомирської дієцезії Віталій Скомаровський, 26 сестер францисканок Родини Марії, які прибули з Польщі на чолі з Генеральною Настоятелькою Згромадження Фабіолою Рущик. Після Святої Меси в честь високоповажних гостей відбувся виступ парафіяльного хору, який виконав духовні твори .
Гості з Польщі пожертвували храму св. Яна з Дуклі хрест — реліквію з частинкою тіла Зигмунта Щенсного Фелінського. Також коштом Згромадження була встановлена і вищезгадана пам’ятна дошка.
Святий Зигмунт Щенсний Фелінський відомий у Римсько-Католицькій Церкві як апостол миру і національної злагоди, поширювач культу Пресвятої Діви Марії, покровитель сиріт, убогих і засланців, францисканський терціарій. Був беатифікований Йоаном Павлом ІІ 18 серпня 2002 року у м. Кракові, канонізований Папою Римським Бенедиктом XVI 11 жовтня 2009 року у Ватикані.
Таким чином житомирські францисканці відновили призабуте ім’я видатного семінариста, адже мало хто з мешканців Житомира, навіть серед римо-католиків, знав про Зигмунта Щенсни-Фелінського – великого сина Католицької Церкви.
Зигмунт Щенсний Фелінський народився 1 листопада 1882р. у м. Воютинь поблизу Луцька. Всебічно освічений, він здобув математичну освіту у Москві, а гуманітарну — у Сорбоні, був патріотом — брав участь у повстанні 1848 року; приятелював з Юліушем Словацьким. У 1851 році здобуває духовну освіту у Петербурзькій духовній академії. З 1862 року він — Варшавський архиєпископ. У надзвичайно складних умовах того часу Зигмунт Фелінський організовує місії і реколекції в храмах, лікарнях, в’язницях, засновує сиротинець і школу, віддаючи їх під покровительство Сестер Родини Марії. Після початку повстання 1863 року о.Зигмунт прикладає максимум зусиль щоб не пролилася кров, стає на захист пригноблених. В той час він стає символом Божого Милосердя, Людиною Провидіння Божого. У 1863 році як в’язень залишає Варшаву і 20 років знаходиться у вигнанні в Ярославлі, де опікується сибірськими засланцями, надаючи їм моральну і матеріальну допомогу. Великий католик залишив про себе добру пам’ять у Ярославлі не тільки душпастирською працею, а й величним храмом, який він збудував для місцевих католиків-поляків. Після звільнення у 1883 році Фелінський, як титулярний єпископ, душпастирює у с. Дзвінячка на Поділлі, де здобуває серед місцевого люду визнання як батька і опікуна, святого священика, а його перебування у селі вдячні вірні називали «благословенням Божим».
Владика помер у 1895 році у Кракові з репутацією святого. Сучасники писали про нього, що розірвалося велике серце, але він залишив після себе королівський спадок – одну рясу, бревіарій і багато любові серед людей. Його тлінні останки спочивали протягом 25 років на цвинтарі у Дзвінячці, а із здобуттям Польщею незалежності, їх перепоховали у катедрі Св. Івана у Варшаві 1921 року.
Кардинал Стефан Вишинський, починаючи справу його канонізації у 1965 році казав, що ця важка і нелегка дорога буде свідоцтвом святості архиєпископа Фелінського. Архиєпископ завжди ставив на перше місце любов до Бога, відданість Батьківщині, характерною рисою його духовності була велика чесність, мужність і справедливість, самовідданість і милосердя. Його називали гордістю польського єпископату, мучеником і вірним сином Католицької Церкви.
Закладене ним Згромадження Сестер Францисканок сьогодні служить Богу і людям у Польщі, Бразилії, Італії, Білорусі, Україні, Росії, Казахстані. Харизмою Сестер є опіка родин, хворих і людей похилого віку, виховання і навчання дітей.