Роздуми над Словом Божим на вівторок IV звичайного тижня, рік ІІ
«Дочко, віра твоя спасла тебе», — каже Ісус жінці. А о батькові померлої дівчинки: «Не бійся! Тільки вір!» Ці два епізоди з сьогоднішнього Євангелія, що перемежовуються і пов’язані словами «вірити», «видужати» і «доторкнутися» (взяти руку), взаємно доповнюються і показують, чим є віра і яка її сила. Віра — це «торкнутися» Ісуса, сила якого рятує від смерті.
Дотик передбачає близькість. Першою і головною формою пізнання є контакт з іншою людиною. В ньому власне обмеження стає місцем сопричастя. Кожний дотик, зрештою, завжди двосторонній. Той хто доторкається, є також тим, кого торкаються. Окрім зовнішнього дотику існує і внутрішній, який захоплює і преображає серце.
Жінка і дівчинка є символами кожного з нас. Як і та дванадцятирічна дівчинками, ми втрачаємо життя далеко від Господа. І тільки тоді, коли Його торкнемся, будемо спасенні, тому що Він — наше життя. Як жінка шлюбного віку, ми вмираємо, хворі з любові (Пп 5, 8), якщо до нас не зійде Коханий, який візьме нас за руку. Наше життя — це любити Його так, як Він любить кожного з нас.