Дехто з фахівців стверджує, що «мовчання чоловіків» обумовлене еволюційно: під час полювань на дикого звіра людина кам’яного віку мусила коротко і точно, пошепки переказувати своїм помічникам необхідні вказівки так, щоб не налякати полохливої здобичі.
Натомість жінка печерного чоловіка, берегиня домашнього вогнища, повинна була мати очі й вуха широко відкритими на все, що діялося довкола неї вдома (дитина плаче, вода закипає) і назовні (насувається гроза), а крім того, ще й охоче обмінюватися з іншими берегинями інших домашніх вогнищ корисною інформацією щодо ягід, коренів та плодів, їх консервування і використання, і мати для цього всього відповідну кількість слів.
Також існують учені, які аргументують із точністю до навпаки: «мовчання чоловіків», на їхню думку, є жіночою помстою за ті десятиліття ХХ століття, коли панівні та зверхні в усьому чоловіки невпинно й безугавно розводилися на всі можливі теми й виголошували промови. Як при столику в міській кнайпі, де збиралися бувальці. Тільки що тоді чоловіки наносили один одному візити, приводячи з собою дружин. Ті «приведені» жінки могли брати участь у розмовах. І пишалися, що їх допущено. Вони могли обговорювати автомобілі, політику, футбол, технічні винаходи, загальну економічну ситуацію. А якщо не були спроможні підтримати тему або мали небагато що сказати, тоді між собою спілкувалися чоловіки, а їхніх дружин охоплювала сонливість. Аж зрештою жінки, виправдовуючись завтрашнім раннім вставанням, мігренню або часом від’їзду останнього трамваю, вели до завершення дружнього чоловічого вечора.
Фемінізм, який вибухнув наприкінці 70-х, зробив так, що жінки вирішили не тільки брати участь у розмовах, а й ініціювати теми (причому навіть такі нібито-чоловічі, як праця, фах, кар’єра, фінанси, світова ситуація, культура, спорт чи політика), ба навіть перейняти ініціативу в розмовах.
«Провадження розмови» може видаватися старосвітським поняттям або асоціюватися з дерев’яними висловлюваннями «ex cathedra», що лунають в університетських дискусіях. Якщо однак ніхто — ні чоловік, ані жінка — не почувається відповідальним за те, щоби порушувані у розмовах теми цікавили всіх, якщо ніхто не звертає уваги, щоб люди несміливі чи інтровертні також «віднайшлися» у розмові, то не треба дивуватися, що одні вдаються до легкої анестезії алкоголем, а інші базікають, аж хочеться їх заткнути. Чи «провадження розмови» жінками насправді досягне також і чоловіків, і чи включаться чоловіки у розмови, ведені жінками, — меншою мірою залежить від тем, а більшою від рівня освіти і позиції на соціальній драбині цього конкретного кола спілкування. Що простіший учасник розмови і що нижче він стоїть на цій уявній драбині, тим менш імовірною буде можливість тривалого обміну думками. І тим більш імовірними будуть розмови «спільного рівня», у межах однієї статі.
У промислових підприємствах існує посада голови відділу кадрів і керівника персоналом. У їхніх грубих течках ми би знайшли пояснення поняття «комунікабельність». Декому достатньо, що шеф, входячи в кабінет, де працюють підлеглі, скаже «Добридень» і привітається, простягнувши руку. Інші під поняттям комунікабельності будуть розуміти християнську позицію любові та самопожертви на кшталт поведінки Матері Терези з Калькутти. Однак якби це поняття (яке часто зустрічається в сучасних оголошеннях про працю) мало би, наприклад, означати розважання розмовою клієнта, поставника чи представника фірми, який саме змушений півгодини чекати на розмову з вашим шефом, то це краще зробить будь-яка безтурботна секретарка, ніж її набундючений начальник.
Якщо комунікабельність мала би означати уміння вислуховувати скарги, відкриватися людям, які приходять із проблемами, і вслуховуватися в їхні нарікання, то в цьому разі жінки перемагають. Зокрема якщо людина, яка приходить із проблемою, дуже знервована, та ще й чоловік. Дивовижно високий показник чоловіків, які беруть участь у курсах на кшталт «Розв’язування конфліктів — комунікація — провадження розмови», ніби підтверджує як описану ситуацію, так і високий рівень усвідомлення проблеми чоловіками. Однак кожен знає винятки, що підтверджують правило.
Можна би сказати: все залежить від особистості й темпераменту, не всі мають той самий талант щодо контактування з іншими, і не всі однаково легкі на слово. Це правда. Однак же чому і на ювілеях фірм, і на офіційних прийомах найчастіше жінки розмовляють із жінками, а чоловіки з чоловіками? Так, що в публічному житті стає очевидним розділення на статі? Вочевидь це ніякий не доказ для соціологів, а просто спостереження. Може, повчальне спостереження.
Ствердження, що сучасна молодь набагато швидше встановлює контакти з представниками протилежної статі, неточне. Саме на всіляких відкритих дискотеках, вечорах та публічних розважальних заходах панує, особливо на початку, дивний поділ статі, супроводжуваний тим більшим страхом, чим молодший вік учасників. А дорослі?
Серед терапевтів, які займаються проблемами пар, є такі, хто стверджує, що мовчання чоловіків зростає разом із подружнім стажем. Ролі вже роздано («Говори ти, добре?»), жарти знані роками («І тоді таксист мені каже… чи я вам уже цього не розповідав?»), співрозмовники уникають тем, які можуть стати приводом до конфлікту («Не починай знову!»), а з нових, дивовижних поглядів та аргументів моментально здирають їхній німб новизни («Це те ж саме, тільки інакше сказане»).
«Я помітив, що в довгорічних зв’язках майже завжди домінантною стороною є жінка», — чудесно і лаконічно написав колись сатирик часопису «Die Zeit» Харальд Мартенштайн. «70- і 80-річні чоловіки мусять запитувати, що їм одягнути і які взути черевики. Жінки говорять — вони мовчать. Жінки дають вказівки, чоловіки їх виконують. У розмовах старші чоловіки часто кажуть те, що їм раніше дружина сказала. Інколи навіть повторюють це слово в слово й не помічають цього! Маю враження, що жінки зараз перехилять своїх чоловіків через плече й почнуть їх поплескувати по спині, аби вони зригнули, поївши, — так, як це робиться з немовлятами».
Андреас Малесса, Ульріх Гєсекус, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
