Доктор Тадеуш Васілевскі, один із піонерів запровадження штучного запліднення у Польщі, тепер став радикальним противником цього методу.
У Польщі триває дискусія щодо законопроекту про лікування безпліддя, поданого Міністерством охорони здоров’я до громадського обговорення. Доктор Васілевскі виступив зі своєю заявою щодо цього закону, який Польща мусить мати, відповідно до вимог законодавства всього Європейського Союзу.
На думку вченого, пропозиція, викладена в законопроекті, характеризується крайнім лібералізмом, не рахується з негативними наслідками методу, і по суті просто схвалює нинішнє становище клінік запліднення in vitro.
Він, зі свого боку, пропонує формулювання: «На території Польщі повністю забороняються методи екстракорпорального запліднення».
Законопроект, вказує доктор Васілевскі, містить чимало дір, неточностей і непослідовностей. У проекті закону говориться про етичну, деонтологічну діяльність. Через це, вказує дослідник, виникає суперечність: неможливо говорити про етичну діяльність і одночасно схвалювати програму in vitro, яка не дає абсолютної гарантії, що всі людські істоти, життя яких починається внаслідок застосування цього методу, виживуть. Ідеться про так звані «надлишкові зародки», які є, з погляду науки, нічим іншим як першим етапом існування людини. Визначення людського життя — однозначне і записане у підручниках з ембріології, гінекології й акушерства, педіатрії. Там записано виразно, що людське життя починається з моменту поєднання яйцеклітини зі сперматозоїдом, і закінчується природною смертю.
Доктор Васілевскі пише: «Якби уявити, що ми хочемо показати, в чому полягає метод in vitro, на прикладі п’ятирічних дітей — живих, очевидних, конкретних, — то цей метод не тривав би навіть два дні. Якби ми заявили, що, ну так, загалом у нас є спосіб урятувати декого з цих дітей, але виключно за ціну життя інших — ніхто би такого методу не схвалив. Але коли це стосується зародка — двох, чотирьох і щоразу більше клітин, на які фахівець дивиться у мікроскоп, — то нам легко маніпулювати людським буття на такому рівні».
Звісно, подружнє безпліддя — це актуальна проблема, яка стосується щораз то ширшого кола людей. Потреба мати дитину, прагнення мат дитину величезні. У наш час програма штучного запліднення вже космополітична, загальнодоступна, і щоразу більше осередків та медиків можуть її здійснити. У якихось там відсотках випадків вона приносить добрий результат. Ну і як можна перед лицем таких добрих результатів сказати програмі «ні»? Тим більше коли говориться, що хто проти штучного запліднення, той темний, відсталий і противиться прогресові, виступає проти пар, які не можуть мати дітей і взагалі позбавлений співчуття. Однак якщо всерйоз ставитися до визначення того, що таке людське життя, то схвалити законопроект про екстракорпоральне запліднення буде явним непорозумінням.
Крім того, зазначив доктор Васілевскі, цей законопроект зводить лікування безпліддя виключно до цього єдиного методу. Нібито це швидко, просто і нема чого витрачати час на інші методи. Також доктор має і дрібні термінологічні зауваження до проекту (хоча насправді йдеться не про дрібнички, бо термінологія показує мислення авторів закону): наприклад, у тексті раз по раз з’являється то «репродуктивна медицина», то «прокреаційна медицина». Треба визначитися, зауважує доктор Васілевскі, бо термін «репродуктивна медицина» застосовується щодо розродження тварин, натомість прокреаційна медицина займається питаннями людського життя.
«Але це дрібниці, — зазначає науковець. — Щодо суті in vitro я кажу: ні. Ні — смерті зародків, невід’ємної від процесу реалізації програми, і це безпосередні наслідки. А також є ще довготермінові наслідки»: до них він зараховує вплив медикаментів, які жінка й чоловік мають ужити для цієї процедури, на їхнє здоров’я.
Також відвертою неетичністю вчений вважає можливість «піти і взяти» зародок у клініці. «Коли хтось хоче всиновити дитину, то має зголоситися до центру всиновлення, виконати всі вимоги, мати відповідний вік, кошти, постійну працю, жити у сталому подружньому зв’язку, володіти помешканням тощо. Така людина має бути відповідно підготовлена, пройти курс, заповнити анкети. І тільки після того, як вона ці сита пройде, дістає змогу всиновлювати. А чому ми про це все не питаємо, коли здійснюємо трансфер — перенесення заплідненої яйцеклітини у матку самотньої жінки? Чому ніхто не запитає, яким буде майбутнє цієї дитини: чи має його майбутня мама житло, працю, гроші?»
Безсумнівно, на такі слова обуряться самотні жінки, які заявлять про своє «право» мати потомство. «Я тільки нагадую, як виглядає закон про порядок усиновлення», — трохи ущипливо зауважує доктор Васілевскі. Бо в законопроекту стосовно in vitro написано так, ніби геть кожен охочий може замовити собі цю операцію, і ніхто не перевірить, чи він відповідає бодай якимось критеріям. Причому в наступному ж реченні проекту говориться про пошану гідності та етику.
Законопроект навіть словом не згадує про те, як довго у клініках можуть зберігатися запліднені клітини. Відомо, що відібрані (селекціоновані) зародки підсаджують у матку, а надлишкові тримають у рідкому азоті. Як саме довго їх будуть тримати — не згадано. Очевидно, автори законопроекту дають «карт бланш» керівництву клінік, аби розпоряджалися наявними зародками, як їм потрібно.
Оскільки метод in vitro так активно насаджується в польському суспільстві, відзначає вчений, то потрібно говорити все і повністю: я погоджуюся не на штучне запліднення, а на смерть тих своїх дітей, за чий рахунок хтось із них виживе.
«Цей закон нічого не змінить стосовно наявного фактичного стану суспільства, — коментує доктор. — Але ж ми, поляки, могли б піти іншим шляхом. Якщо бачимо проблему і хочемо боротися з подружнім безпліддям, то можемо розвивати прокреаційну медицину, охоронну, яка так само результативна; що будемо прагнути до здійснення детальної глибокої діагностики безпліддя, яка дозволить усунути все зайве, що можливо усунути; що будемо здобувати нову кваліфікацію, показуючи Європі, що в цій галузі ми прекрасно зможемо діяти, використовуючи методи, за які не платиться смертю мільйонів. І що це зовсім не означає, ніби ми живемо у відсталому темному суспільстві.
Чому ми неспроможні бути відважними? Чому не можемо шанувати людське життя від зачаття? Не так давно ми раділи канонізації Йоана Павла ІІ, Великого Поляка. Але ж він якраз боровся за пошану до життя. І якщо ми пишаємося цією людиною, то чому не хочемо слухати того, про що вона говорила?»
*
Професор Тадеуш Васілевскі, доктор медицини, — один із перших лікарів у Польщі, які запроважували метод екстракорпорального запліднення. Від 1993 до 2007 року працював у першій в Польщі клініці in vitro. У квітні 2007 року заявив: «Ніколи більше не виконаю програми in vitro. 1 січня 2009 року заснував першу в Польщі клініку лікування подружнього безпліддя методом НаПроМедика. Працює там і сьогодні.
За матеріалами: deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
