Сини грому

 Роздуми над Словом Божим на вівторок XXVI звичайного тижня, рік ІІ

У сьогоднішньому читанні з Євангелія Ісус докоряє учням за те, що вони розгнівалися на самарян, які не прийняли Христа у своєму селі. Апостоли були такі розлючені, що готові були вигубити невіруючих. Для учнів Ісус був зразком, непереборним доказом віри, ґрунтовним, незаперечним фактом існування Бога, а жителі села відмовилися поділяти цю думку і допомагати подорожуючим! Вогонь, який учні хотіли скинути на село, спочатку спалахнув у їхньому серці.

Усі мої дії та реакції мають під собою психологічне чи то духовне підґрунтя. Виходить, що учні розізлилися на самарян за те, що останні відкинули Ісуса, а водночас учні відкинули їх.

Ісус міг стати найбільшим благословенням для жителів цього села, як і для іншого самаритянського поселення (пор. Йн 4, 41), але вони відмовилися навіть впустити Його. Причиною відмови було прямування Христа до Єрусалима. Між євреями та самарянами постійно тривала постійна конфронтація щодо того, де має бути місце прославлення Бога: чи у Єрусалимі, чи на горі Гарізім. Розмежування супроводжувалося взаємною ворожнечею. Якщо дорога євреїв до Єрусалиму мала пролягати через Самарію, то вони шукали обхідних шляхів аби оминути цю частину країни.

Ісус розумів, що Його час настав, але попри це Він не оберігав себе від негативу світу. Христос розумів, що Його можуть відмовитися прийняти у Самарії, але все одно використовував той останній шанс, який мав. Це була остання можливість помирити два народи. Отож самаряни відмовили не тільки у гостинності, а й у шансі знайти спільну мову з євреями.

Уявляю себе у моменти стресу: вся увага і концентрація лише на собі та чинникові, який викликає емоції. Неймовірно важко в такі моменти дбати про когось іншого.

Яків та Йоан, не пробачивши відмову людей, сказали: «Господи, хочеш, ми ска­жемо, щоб вогонь зійшов з неба і пожер їх». Нічого собі, яку віру мали учні! Вони вірили у те, що від одного їхнього слова може зійти вогонь і пожерти людей. З іншого боку, це велика влада, якою потрібно з мудрістю розпоряджатися. Добре, що Ісус був поруч, а то б мешканці  села отримали жару від апостолів. Роблячи проєкцію цієї історії на своє життя, можна дійти до кількох висновків.

Я не маю права бажати зла людям, чиє серце закрите на розуміння Бога, хто не приймає Бога, якого я знаю. Погляньмо, як Христос реагує в такі моменти. Він просто тихо, не сперечаючись, іде, даючи людям час на розуміння. І наступне: коли я дістаю владу від Бога, якийсь авторитет чи лідерство над людьми, то все одно маю спершу запитати в Учителя, чи Він хоче, щоб сталося так, як я вирішую. Для мене це критична ознака учня Христа.