Не зовсім вороги

Роздуми над Словом Божим на вівторок XXVI Звичайного тижня, рік ІІ

Ісус з учнями ішли до Єрусалима через територію самарян, наставлених до Нього неприхильно . Яків і Йоан, сини Заведея, запропонували Ісусові відкрити дорогу до Єрусалима вогнем, пройти згарищами спаленого самарянського села. Ісус, певна справа, зганив їх за це.

Багатьом коментаторам Біблії у перших століттях Церкви ця ситуація видавалася такою непідходящою для образу Апостолів Христа, аж вони пояснювали її фактом, що пророк Ілля колись зіслав вогонь на відділи солдатів, які хотіли його затримати (див 2 Хр 1, 10‑12). Ця інтерпретація багатьом видавалася єдино можливим поясненням, до тієї міри, що її було вписано на поля книги Євангелія, а потім вписано і в сам його текст. Тому в деяких виданнях Євангелія (наприклад, у переклад Огієнка) вона й досі наявна. Це дописка слів «як і Ілля був зробив» (в. 54). Подібним чином до тексту Євангелія було вписано слова Ісуса у наступному вірші: «Ви не знаєте, якого ви духа».

Однак треба зазначити, що якби Апостоли насправді хотіли наслідувати пророка Іллю, то вони це робили неправильно, невідповідно, не розуміючи послання розповіді про Іллю. Ілля вимолив у Бога захист проти озброєних агресорів, висланих неправедним царем Ізрáїля, який тільки вдавав, що вірить у Бога.

Надодачу солдати, вислані царем, знали, що виступають проти пророка, посланого Богом. Натомість самаряни, які відмовили учням Ісуса у гостинності, діяли без агресії, а їхня неприхильність до юдеїв виникла з пам’яті про кривди, вчинені ізраїльським володарем Йоаном Гірканом І їхнім батькам під кінець ІІ ст. до Р. Х. Зокрема, цей правитель розвалив храм на горі Гарізім. Отож нічого дивного, що вони неприхильно дивилися на паломників, які йшли на поклоніння до храму на горі в Єрусалимі.

Учні Ісуса не діяли в дусі пророка Іллі. Навпаки, їхнє мислення було людське, пов’язане з тілесним розумінням своєї національності. Так думало чимало людей із їхнього оточення. Вони НЕ ПАМ’ЯТАЛИ, що представники їхнього народу колись скривдили самарян.

Нині діється так само. У кожному народі більшість людей добре пам’ятає кривди, яких їхньому народу завдали інші, зазвичай сусіди, і витісняють із пам’яті зло, яке вчинили іншим члени їхнього народу чи сім’ї. Натомість Бог пам’ятає. Тому учень Христа покликаний не відповідати злом на зло, а коли треба — то перепросити за кривди, яких допустився він сам чи його батьки. Тільки прийняте і вділене прощення звільняє серце учня Христового, аби піти за Господом Його шляхом до Єрусалима.

У житті учнів Христа це вочевидь настало, бо дуже швидко після зіслання Святого Духа вони пішли нести Євангеліє самарянам, і були ними прийняті (пор. Діян 8, 4-25). Це примирення почало проростати у серцях учнів уже під час перебування Христа у Самарії, про що також свідчить Євангеліє (див. Йн 4, 1‑42).