В Його тілі, неначе двоє наречених, досконало поєдналися дві природи…

Роздуми над Словом Божим на XXVIII  Звичайну Неділю, рік А

Говорити про людські почуття дуже складно. Навіть найталановитіші серед майстрів слова змогли їх описати лише за допомогою поезії, яку, своєю чергою, зрозуміти можуть лише ті, хто щось подібне пережив сам. А зрозуміти чи описати Божі почуття — сторазово важче. Пророки, яким лише в енігматичних (знаками) видіннях відкривалась правда, передавали її людям також через поетичні образи. Не випадково серед пророцтв на тему приходу довгоочікуваного Месії, разом із яким має прийти Боже панування на землі, домінує тема весільного бенкету.

Адже Бог є любов. Він з любові створив нас, людей, «чоловіком і жінкою», щоб ми могли пізнати, що означає любити і бути возлюбленим. Він дав людям змогу закладати родини, щоб пізнати батьківську любов. Він з любові створив людину на свій Образ, щоби кожен з нас міг на Його любов відгукнутись. А коли люди знехтували Божою любов’ю, Він придумав план спасіння і через весь Старий Завіт заповідав велику весільну вечерю: святкування нового союзу Бога з людьми, початком — а заодно й кульмінацією — якого мало бути втілення Ісуса Христа. Це в Його тілі, неначе двоє наречених, досконало поєдналися дві природи: Божественна і людська, два світи: небесний і земний. Недарма св. Павло писав: «Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і будуть обоє вони одним тілом. Ця таємниця велика, а я говорю про Христа та про Церкву!» (Еф 5, 31‑32).

Аби краще зрозуміти сьогоднішню притчу, варто знати, що за єврейським (дуже прагматичним) звичаєм на весілля гостей кликали двічі: за першим запрошенням запитували, хто прийде; за другим  сповіщали вже лише зацікавлених. Ось тому відмова запрошених була сприйнята як особиста образа. Також іншим цікавим звичаєм була кімната, де гості могли з дороги приготуватися до того, щоб достойно увійти на бенкет, а навіть, у разі потреби, отримати достойну «весільну сукню». Отож знову можна краще зрозуміти останню сцену з притчі.

Вслухаймось уважно в слова цієї притчі. Хоча Ісус звертається до нас через символічне оповідання, та за цим оповіданням стоїть конкретна реальність. Адже ми добре знаємо, що стало з вибраним народом, який не прийняв «другого» Божого запрошення в особі Ісуса Христа. Нам, християнам, кого Бог запросив стати новим Божим Народом, належить пильно берегти свій весільний одяг — свою душу — в чистоті. Щоб ми будь-якої миті могли предстати перед Богом на Його бенкеті: «Де буде ситне м’ясо, … де буде добре вино, проціджене й чисте. Він знищить на оцій горі заслону, що запинає всі народи, і покривало, що вкриває всі народи. Він знищить смерть навіки. І повитирає Господь з усіх облич сльози і зніме ганьбу з свого люду по всім світі, бо Господь сказав так» (див. Іс 25, 6‑10).