Відомий режисер нещодавно дав інтерв’ю німецькій газеті «Süddeutsche Zeitung», розповівши, як йому живеться без Бога. Це історія людини, зануреної у сум і розпач.
Я був жахливим матеріалістом. Зробив собі божка з предметів. Довгі роки предмети, речі надавали «сенсу» моєму життю. Що більше, прогресувала й моя залежність від них. Вони буди важливіші за людей.
А ось прочитав уривки інтерв’ю Вуді Аллена. Там, зокрема, є така фраза: «Я безумовний атеїст, і тому проваджу сумне життя, без надії, гнітюче і похмуре, без мети і без будь-якого значення, а те, що деякі фільми можуть існувати довгі роки, приносить мені не більше радості, ніж колоноскопія».
Відсутність Бога у житті — жахає. Попри те, що я можу не погоджуватися з режисером, насправді я захоплений його щирістю, бо він нічого не прикрашає, як більшість «невіруючих», і визнає, що існування без Бога позбавлене сенсу. Ми можемо собі ці сенси вигадувати, але пустка так і так вдереться, як повінь, за кожну дамбу в людському серці, прорве і змете її. Часто «невіруючі» кажуть, як добре їм без Бога живеться. Й інколи видається, що життя, яке вони провадять, — багате, щасливе, сповнене різноманітних захоплень. Але якщо всерйоз, то крихти критичних роздумів вистачить, аби показати: попри те, що в їхньому житті діється так багато «змістовних» речей, насправді Змісту воно не має. І нема чого себе обдурювати. У кінцевому підсумку, якщо немає Божої трансценденції в будь-якому діянні/речі/події, то все це відгонить величезною пусткою. Господь Бог нікому не нав’язується. Якщо хтось воліє жити у темряві — силоміць його не освічує.
У мене був період (досить довгий) у житті, коли я був страшенним матеріалістом. Моїм божком була колекція речей, які стосуються воєнної справи. Саме по собі зацікавлення історією чи колекціонування не є злом. Однак ми здатні все обернути на шкоду собі та іншим. Довгі роки ці предмети надавали «сенсу» моєму життю. Вони були для мене важливіші від людей, навіть найближчих, що сьогодні я бачу з усією чіткістю. На щастя, завдяки благодаті я в певний момент життя помітив пустку, яка за цим криється. Переставши бути колекціонером, я відчув себе неймовірно вільним внутрішньо! Я і надалі полюбляю старі речі й навіть маю кілька «для задоволення». Але вони займають відповідне місце. Весь цей досвід показав мені, що, будучи близько до Бога (як колекціонер я був далеко), я можу жити щасливо без колекції. Можу знаходити величезну радість не у володінні, а в самому житті й бутті з іншими. Я побачив, що радість може приносити те, на що я раніше не звертав уваги: наприклад, неділя, проведена з сім’єю, а не на аукціоні античності.
Останнім часом я думав собі про те, як невіруючі бояться смерті. Найчастіше вони виштовхують це зі свого життя, часто рефлексії на цю тему замінюють, наприклад, смачненьким або завалом роботи, яка має відволікти увагу. І дійшов я до вражаючого висновку: вони, по суті, бояться того, що Бога нема! Хоч би невідомо як заперечували Його існування, хоч би невідомо як ненавиділи релігію, — страх перед смертю є страхом перед тим, що Бога таки не існує…
Лукаш Суска, Gość Niedzielny
Фото: iconiContent
фінансово.
Щиро дякуємо!
