Вибиті на скелях хрести, а також імена християнських мучеників та імена з Біблії відкрила в пустелі на півдні Саудівської Аравії французько-саудівська група археологів.
Її керівник, професор Фредерік Імбер з університету Екс-Марсель (Франція, Марсель) сказав на прес-конференції в Бейруті, що археологічні знахідки походять із другої половини V століття і свідчать про існування християнської спільноти на цих землях.
Відкриття звершено на скелях у горах Джабал Кавкаб (Гора Зірки) у південно-західній провінції Наджран (вздовж кордону із Єменом). Ця територія звалася Бар Хіма, або Абар Хіма, а цей термін «пов’язаний з територією криниць, відомих уже в стародавні часи», — сказав французький учений. Він висловив припущення, що ця територія могла бути землями зупинки, доки караван набирав воду, мандруючи із Ємену до Наджрану.
На думку професора, відкриті хрести — не єдині, які людство знає в Південній та Східній Аравії, але «це безсумнівно найстаріші християнські хрести з періоду, датованого 470 роком».
Поруч із вибитими хрестами знайдено численні тексти, які тягнуться на півтора кілометра, з цілою серією імен. Вони записані мовою, яку можна визначити як місцевий діалект арамейської. Археолог ствердив, що ці написи постали в «доісламській арабській мові», або, кажучи точніше, «набатейсько-арабській».
Написи на скелях зроблено в часи хімайського царства Шуріббіл Яккуф, яке панувало над Південною Аравією в 470-475 роках. У той час там розпочалися переслідування християн. Серед викарбуваних на скелях імен поміж хрестами знайдено Мартада і Рабі, чиї імена містить також мартиролог мучеників із Наджрану в т.зв. Книзі хім'ярів.
Професор Імбер нагадав у зв’язку з цим, що під кінець ІІІ ст. Південною Аравією володіла династія Хім'ярів, чиє правління тривало 150 років. Вона зберігала нейтральність між Візантійською та Перською імперіями, а за свою релігію прийняла юдаїзм. Починаючи з IV століття там поширювалося християнство, «але тільки у VI столітті воно поширилося в регіоні Перської затоки та прибережних районах Ємену і Наджрану».
Христову віру туди несли перські місіонери з імперії сасанідів, чиє вчення належало до т. зв. дохалкідонської течії (тобто вони не визначали вчення про дві природи Ісуса, божественну і людську). Відомі імена двох єпископів цих земель, висвячених у 485 і 519 роках; вони могли належати до сирійської спільноти, яка, можливо, походила з Іраку, вважає французький археолог.
Потім він звернув увагу на те, що близько 470/475 року Юсуф (Дху Нувас) захопив хім'ярський трон, і саме він повелів убити християн Наджрану, що підтверджують також численні християнські джерела. Про них згадує і Коран у 85 сурі. Християни, які пережили ці переслідування, звернулися до царя Ефіопії Халеба з проханням прислати війська для допомоги переслідуваним. Ефіопські солдати прийшли, перемогли Юсуфа, який загинув у битві, а на цих землях запанувало християнське царство, яке залишалося під опікою короля Ефіопії, аж доки ці території не завоював іслам у другій половині VII століття.
Хрести і написи — це «найстаріша книга арабів», записана «на скелях пустелі», це «сторінка історії арабів і християнства», сказав професор Імбер.
Нинішні відкриття християнських коренів Саудівської Аравії невигідні властям цієї країни, які, будучи «стражем святих місць ісламу, Мекки і Медіни», не дозволяють існувати на цій території будь-яким іншим релігіям. Раніше у подібних випадках влада заявляла, що йдеться не про ранньохристиянські пам’ятки, а про поганські. Однак хрести й конкретні імена свідчать інакше.