Пам’ятаєте, як Ісус зійшов на гору Тавор, і Бог показав апостолам, що це Його Син? Тоді Петро запропонував Ісусові залишитися на горі разом із Ним. Нап’яти намети і там жити, бо там було безпечно. Там, на горі, не було ні горя, ні страждань, — там був тільки Бог і апостоли.
Мені здається, що чимало католиків живуть у такому шатрі, побудованому десь далеко на горі. Так далеко й ізольовано, аж згори зовсім не видно, що в країні війна, що гинуть люди, що найкращі хлопці України ідуть на Схід захищати свою Вітчизну. Що в наші міста і села приїжджають переселенці з маленькими сумками, в яких лише найнеобхідніше. Заплющити очі, закрити своє шатро від зовнішнього світу — і жити у ньому, вважаючи, що навколо тільки ти і Бог.
Багато хто скаже: переселенці самі винні, що не змогли відстояти свою землю. А ви б вийшли проти автоматів і озброєних людей? — ви усі, хто сидить по домівках і бачить ситуацію в країні виключно через екран телевізора: ви б вийшли? У вас на плечі плакала 23‑річна молода жінка з маленькою дитиною, у якої в Донецькому аеропорту загинув чоловік? Вам дякували двадцять разів за пакет картоплі, і п’ять раз перепитували, чи справді це можна взяти безкоштовно? Ви телефонували молодому хлопцеві на фронт зранку і розмовляли з ним, а увечері вже тільки з його командиром, бо він загинув у бою? Є різні люди й різні погляди на життя; але коли я чую, ніби велика проблема у тому, що чоловік не завжди допомагає, що діти не слухаються, що парафія не така і священик не дуже гарно говорить проповіді, що не вдається доробити ремонт або поїхати відпочивати серед своїх знайомих, — мені хочеться сказати: люди, які годинами молитеся у своїх окремих шатрах, які не бачите усього жаху, що коїться довкола, — а чи впевнені ви, що у вашому домі досі живе Бог? Чи, може, Він уже давно ходить серед скалічених, поранених, серед тих, хто в окопах, хто з однією сумкою під розриви снарядів рятує життя своїх дітей, переїжджаючи туди, де на них ніхто не чекає? Може, Бог серед тих, хто віддає останнє для бійців, хто возить під обстрілами допомогу, хто допомагає своєму ближньому у важкий для нього час? Чи є з вами Бог, у вашому комфортному, закритому для інших світі? І чи там Його місце?
Щоразу, коли вам здаватиметься, ніби ваше життя не ллється через вінця, і ви почнете нарікати на свою долю, — згадайте, що Бог приходить до тих, хто Його найбільше потребує: до нужденних, голодних, покалічених. І дуже рідко сидить у безпечних наметах. У Нього для цього просто немає часу.
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
