«Оскільки порнографія була приємна і при цьому легко доступна, я сягав по неї щоразу частіше. Мені зовсім не заважало, що це гріх. Так тривало 11 років». Ознайомся зі свідченням Кшиштофа і його чотирма практичними порадами!
Я довго думав, чи ділитися публічно своїм досвідом щодо порнографії та онанізму, бо це нелегко, а водночас дуже похвально — визнати, що ти був від чогось залежний. Вважаю, що варто коротко викласти мою історію, бо, може, хтось побачить у ній самого себе.
Уже в 9-річному віці я мав контакт із порнографією. Загалом беручи, людиною, яка сягає по дурманні засоби, на початку керує проста цікавість — так було і в моєму випадку. Порнографія була таким ВАУ! Завжди, переглядаючи її, я відчував неймовірне піднесення, через яке легко втрачав самоконтроль, і мені це страшенно подобалося.
А оскільки порнографія була приємна і водночас легко доступна, я сягав по неї щоразу частіше. Мені зовсім не перешкоджав той факт, що це гріх. Я швидко переконався, що завдяки перегляду порнографії та одночасній мастурбації можна «зняти стрес» від школи. Тому я став сприймати мастурбацію як антидот, «спосіб розрядити напруження».
Дійшло до того, що я робив це щодня, «знімаючи» таким чином стрес від найменших труднощів. Через надмір порнографії та мастурбації я вже не міг думати ні про що інше, як тільки про це. Воно мене навіть почало дратувати, але справжній шок прийшов, коли виявилося, що без мастурбації я неспроможний нормально функціонувати! Тоді я зрозумів: Я МАЮ ЗАЛЕЖНІСТЬ. Вирішив із цим боротися. Ну й почалося…
Шукаючи допомоги, я знайшов католицькі матеріали, в яких було однозначно написано, що єдині і водночас найдієвіші ліки від гріха онанізму — це сповідь. Тому я пішов до сповіді, під час якої почув, що зміна на краще в мені вже відбувається, бо, приходячи до конфесіоналу, я вже усвідомив, що в моєму житті щось не так.
Так само незабутнім було відчуття після виходу зі сповідальниці — я реально почувався внутрішньо легким, таким щасливо-вільним. Мав відчуття, що в мене з очей начебто впали чорні окуляри. Ну, знаєте — ніби через них усе видно, але образ невиразний, а тому негарний.
Чимало людей, які борються з мастурбацією, погодяться, що це порівняння точне, бо насправді то після акту самозадоволення нібито нічого не змінюється. У голові не крутиться, на наступний день не маєш похмілля, не смердиш нікотином, ну а окрім того, ніхто й не зорієнтується, що ти самому собі зробив приємність.
Ну без наслідків то й без наслідків, ось тільки почуття провини… Постійні думки про секс, які доходять до того, що на своїх ровесників дивишся крізь призму порнографії і зосереджуєшся не на їхніх особистостях, а на тілах.
Після сповіді, сповнений свободи своїх думок, я собі обіцяв, бо вже ніколи-ніколи до порнографії не повернуся… Знаєте вислів? — «Хочеш розсмішити Господа Бога, то розкажи Йому про свої плани».
Як же це було правильно в моєму випадку! Отак я впродовж наступних ОДИНАДЦЯТИ РОКІВ надягав і скидав оті «запацькані окуляри». Попри те, що завжди мав у собі щирий жаль за гріх, то ніколи не було рішення виправитися. Тобто… жаль був, але ніколи не ґрунтовно міцний, щирий. Я не сприймав сповіді як таїнства (з пошаною і повагою), а тільки як спосіб утихомирити совість.
Певно, це тривало би й донині, якби не сповідь у новоприбулого священика моєї парафії. Я, певно, ще не написав, що любив сповідатися щоразу в іншого священика, ну бо дурнувато почуваєшся, визнаючи весь час один гріх у того ж самого сповідника.
Тому я охоче пішов до нього, попри те, що мені вже було байдуже, оскільки під час сповіді я чув безплідні слова у стилі «Бог тебе любить», «молися за свою чистоту», «шукай утіхи в Господі».
Я не відкидаю цих слів, але для узалежненої людини вони просто-напросто інфантильні. Пам’ятаю, як я сказав тому священику: «Я вже не маю сил боротися з нечистотою, допоможіть мені, отче, але так, по-людськи».
Яким же був мій подив, коли священик почав давати мені конкретні поради! Тільки тепер ми доходимо до суті, бо цими порадами я би хотів поділитися, так, аби не тільки мені, але й іншим молодим (а може, і немолодим) людям вони допомогли вийти з поганої звички онанізму.
Вже на початку я дістав дві конкретні поради:
1. Відмежуйся від джерела нечистоти. Якщо стягуєш порно з інтернету — сховай модем, а найкраще і ноутбук. Користуйся ними тільки у присутності сім’ї, так, щоб тебе не схопило на самоті.
2. Сповідайся в одного священика, причому так часто, як упадеш, навіть якщо це буде питання кількох разів на день. Вийти з поганої звички допоможе священик, який разом із тобою проробить цей шлях систематично. Тоді ти будеш йому казати, що тобі вже вдалося, а що ще треба виправити.
Діставши сильну мотивацію до виправлення, я чітко дотримувався цих порад, і наступного разу приступив до сповіді… через три дні. Тоді й з’ясувалося, чому я витримав у чистоті так недовго.
3. Мусиш зрозуміти, чому онанізм це гріх! Мастурбація — дуже підступна. Вона базується на природній силі, даній нам Богом, — сексуальному потягу. І те, що штовхає людину продовжувати рід, тут використовується в неналежний спосіб.
Мастурбація (найчастіше на самоті) симулює статевий акт, завдяки чому людині здається, що вона самодостатня, і це робить її егоїстом. Іншими словами, мастурбація закриває тебе на іншу людину і робить із неї суб’єкт, а не об’єкт любові. Річ для використання, а не кохану особистість.
4. Заповни свій час різними справами. На стрес можна реагувати фізичною активністю. Читай книжки, слухай музику, прибирай, роби що-небудь, аби на перегляд порнографії в тебе вже просто не було часу!
Дотримуючись цих порад, до чергової сповіді я приступив через два тижні. Тоді я сказав, що без онанізму жити не можу. І пролунали наступні слова з вуст мого — вже постійного — сповідника: «Можна, без онанізму прожити можна!» «Якщо ти витримав два тижні, то витримаєш місяць, потім півроку, рік…»
Я глибоко до серця взяв собі ці слова. Недавно, вже за кілька місяців після останньої сповіді, я знову пішов до конфесіоналу… аби сказати, що черговий місяць живу в чистоті й прошу про молитву, бо спокуси з’являються.
Я би збрехав, якби сказав, що не маю спокус — вочевидь маю. Але думки самі по собі вже байдужі, і з плином часу я вчуся їх відкидати щоразу швидше й легше.
Можливо, моє свідчення комусь допоможе. Якщо так, то добре, і слава Господу!
За матеріалами: deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
