Готуючись до написання цієї статті, я з подивом зауважив, яка тонка межа поміж вадою і чеснотою, навіть у мовній сфері. У Біблії слово «заздрість» не завжди має негативний характер; більш того, сам Бог заздрісний — тож чи це вада? А якщо так, то коли, за яких умов?
Грецьке слово «дзелос» та його похідні може мати саме такі – протилежні! – значення: «заздрість, ревність, ревний, запал, фанатик». Тому знаходимо у священному тексті вислови якнайбільше позитивні: «Бо не будеш ти кланятись богові іншому, бо Господь Заздрісний ім’я Його, Бог заздрісний Він! « (Вих 34, 14). У Посланні до Галатів апостол пише: «Це добре — ревнувати в доброму постійно, а не тільки тоді, коли приходжу до вас» (4, 18). Ревнувати в доброму — не зло, не гріх. Подібно в Другому посланні до Корінтян: «Бо я ревную вас Божою ревністю, заручив бо вас одному чоловікові, щоб привести вас Христові чистою дівою» (11, 2). Божа ревність — не грішна.
Але Писання вказує також і на злу ревність: Як 4, 2; 1 Пт 2, 1; Тит 3, 3; 1 Тим 6, 4; Гал 5, 21; Рим 1, 29 — щодо яких вживається й інше слово, «фтонос», уже більш однозначне в негативності свого сенсу. Апостол Павло заохочує діяти духовно, а не піддаватися духові заздрості (Гал 5, 20нн.). Християнам необхідно чинити так, ніби всі їхні дії звершуються в денному світлі, а тому їх дуже добре видно (див. Рим 13, 13). У Новому Завіті, окрім очевидно злої ревності, говориться і про ще одну ревність, яка може стати злою, хоча на початку такою не є. А саме, йдеться про ревність — аж завелику — щодо Закону Мойсея. Сам Апостол народів, згадуючи своє минуле, засуджує свою поведінку (див. Гал 1, 14; Діян 22, 3). Він думав, що така заздрість щодо справи Божої служить Його більшій славі, однак тим самим став переслідувачем Церкви (див. Флп 3, 6). Та робив він це, несвідомий зла, яке чинить, у нього не було відповідного розуміння того, що коїть (див. Рим 10, 2). Але така ось небезпека може чигати на кожного…
Що ж це за вада? Коли говоримо про заздрість, то мається на увазі певне зле бажання стосовно когось, хто має певні осягнення, які би хотілося мати самому. Така заздрість може бути пов’язана з готовністю шкодити суперникові, або принаймні йому заважати. Тут необхідно зрозуміти грань, перейшовши яку, запал стає злим. Те, що ми можемо помічати добре в інших людях, — нічого дивного. Це можуть бути і матеріальні блага (якась річ), і духовні (певні якості, характерні риси). Бажання самому здобути ці блага ще теж не становить гріха. Такі прагнення можуть стати прекрасним стимулом для людини, яка намагатиметься всіма способами осягнути ці блага. Але тільки якщо ці засоби будуть добрими! Треба ставити перед собою цілі, треба прагнути кращого — як у матеріальному вимірі, так і духовному; з тим, однак, застереженням, що це не стане метою всього життя. Блага даються людині, аби вона була людиною, а не просто для того, щоб їх мати. Якщо заздрість призведе до того, що я грішним чином заволодію жаданою річчю або ж буду погано ставитися до людини, в якої вона є, то така заздрість з’їдатиме мене із середини й не принесе заспокоєння серця. Зла заздрість дуже часто йде в парі з гріхами думок і мови: задоволення від поразок інших, злісна іронія та обмови, створення перешкод тощо.
Християнин повинен боротися з таким злим корінням гріха. Тому говориться про протилежність цієї вади — людяність, тобто доброзичливість. Українське слово дуже добре передає зміст цієї чесноти: зичити, бажати добра. У цьому й проявляється людяність. Для боротьби з вадою незамінною стає молитва за всіх, а особливо за тих, до кого відчуваємо негативні емоції. Емоції — це ще не вся людина: в нас є також розум, воля, якими ми маємо коригувати почуття, що за своєю природою нестабільні. Нагадування самому собі науки Христа про любов навіть до наших ворогів повертатиме нас назад, до задуму Бога щодо людей. Іноді треба навчитися жити з такими негативними почуттями в собі, щоб їх не випустити назовні через слова чи поведінку. Це дається нелегко: подзвонити в день народження до такої людини, подякувати за те, що вона для нас робить. Однак чеснота здобувається довгою практикою, вона не приходить одразу. Тому треба бути наполегливим і терпеливим.
Заздрість може ввійти і в духовне життя, під дуже підступною личиною побожності. Можна ж бо заздрити, що хтось інший побожніший, більше чи краще молиться. Зроджується прагнення, наприклад, любити Бога більше, ніж інші. Але як можна взагалі оцінити або порівняти молитву, святість, любов? У кожного свій дар і своя місія. Приклад інших може спонукати до подальшого розвитку, але без порівнювання себе з кимось — кожен має свою гідність перед Богом, і це найважливіше. Треба бути людиною, образом Божим у світі.
Ревність про Божі справи (але без фанатизму!) має нас рухати вперед. Якщо жити по Божій волі, то будемо щораз більше ставати людьми. Християнин — це справжня людина, це приклад людини. Нехай Бог навчить кожного цінувати все і всіх, аби ми з радістю й без грішної заздрості зростали в чеснотах.
о. Патрик Оліх OFM
«Католицький Вісник», № 19/ 2015
фінансово.
Щиро дякуємо!
