Чим може привабити простого смертного, захопити і заохотити до наслідування хтось такий, хто вже у материнському лоні постив по п’ятницях?
На поняття «святий» ми часто реагуємо як ті, хто слухав святого Павла на афінському ареопазі. «Про це послухаємо тебе іншим разом» (Діян 17,32). Чому? Бо найчастіше ми «за замовчанням» сприймаємо святих як відірваних від реального життя людей. Потім, їхні стосунки з Богом були винятковими. Ну і зрештою, святі не створювали сім’ю… І були позбавлені щоденних гризот, не мусили завдавати собі клопотів із заробітком і здобувати засоби для прожитку та утримання сім’ї, жили немовби трохи «в тепличних умовах». Такий святий точно не зможе бути взірцем для звичайної людини, а тим більше — знаком надії.
За таке, а не інше сприйняття святих почасти відповідає агіографія. Тобто церковні автори, які створювали їхнє життєписи. Орієнтувалися вони нерідко на апокрифи, тобто твори, що розповідають про дитинство і приховані роки життя Господа Ісуса, але до Святого Письма не включені. Читана кілька століть поспіль «Золота легенда» Якова Ворагінського, а інколи також і читання з Літургії годин, це переконання у винятковості (читаємо — «ненормальності») святих тільки закріплювали. Бо чим же може привабити простого смертного, захопити і заохотити до наслідування хтось такий, хто вже у материнському лоні постив по п’ятницях?
Зупинімося на хвилинку над тим, що є і що не є нормальним.
Багато років тому (сьогодні це вже менш дивує) на одному зі стадіонів відбувалися змагання людей із неповносправністю. Біг на сто метрів. Один бігун виривається вперед. Його конкурент, кілька метрів позаду, певної миті спотикається і перевертається на біговій доріжці. Кандидат на переможця, озирнувшись, побіг назад, підняв співтовариша, підтримав його і до фінішу вони добігли разом.
Один спостерігач запитав: то хто тут ненормальний — ми чи вони?
Сьогодні, на щастя, ми щораз рідше бачимо святих, «очищених в автоклаві» від різних нашарувань людської природи й перенесених до іншого світу через «стерилізацію» всього небезпечного для образу святості, наче від мікробів. П’єр Джорджо Фрассаті отримав назад свою люльку, колись старанно ретушовану на знімках, а Карло Акутіс вільно користується комп’ютером. Інші святі мають дітей, їздять на мопедах, знають багато мов, стали чудовими науковцями. Всупереч приказці, самі ліплять горщики. Але чи в цьому має полягати нормальність святого, завдяки якій ми сприймаємо його як знак надії?
Спитали мене якось про мого улюбленого святого.
Я не задумуючись вказав на Бенедикта Нурсійського. Чому? З кількох причин. Насамперед, скажу з примруженням ока, що він не дозволяв монахам надмірно довгих приватних молитов. То були часи, коли контемпляція співвідносилася виключно з Євхаристією, молитвою в хорах і lectio divina. Здивованим читачам пояснюю: святий Бенедикт у своєму Правилі запропонував не тільки славетний принцип ora et labora — «молись і працюй», але передусім рівновагу між молитвою, працею та відпочинком. Тобто саме те, чого нам нині сильно бракує. Сім годин молитви, сім годин праці, сім годин відпочинку. Решта — на перехід від одного заняття до іншого.
Сімома годинам праці багато хто був би задоволений. Сімома годинами молитви — вже не дуже… Однак не забуваймо: ці сім годин молитви запропонував монах. Для решти — рівновага між тим, що тілесне, і тим, що духовне.
Знак надії: «Натовп численний, перелічити який ніхто не міг, — від усякого народу і племен, і людностей, і язиків, стояли перед престолом і перед Агнцем, одягнені в одежі білі, і пальмові віті в руках їхніх» (Одкр 7,9). Білі шати вони отримали у святому хрещенні. В них ішли життям, піклуючись про одне: щоб білу шату не обміняти на тридцять срібняків. Не завжди це вдавалося. Тому вони часто її омивали й вибілювали в крові Агнця (див. Одкр 7,14). Деякі, пізно полюбивши, обмінювали отримані колись срібняки на «золото, прочищене вогнем, (…) і очну масть, щоб бачити міг» (пор. Одкр 3,18), щоби віднайти втрачену рівновагу.
Сьогодні вони кажуть до кожного і кожної з нас: якщо Бог покликав тебе до святості — значить, покликав до чогось, що є можливим, реальним і прекрасним. А моє життя, яке ти зовсім не зобов’язаний копіювати, є знаком і підтвердженням цього…
Переклад CREDO за: о. Володимир Левандовський, Wiara
фінансово.
Щиро дякуємо!
