Щоразу, як настає період Різдва, я люблю дивитися на образи дитини Ісуса. Скульптури й картини, що зображають Бога, який принизився, нагадують мені, що Бог кличе нас. Всевишній хоче, аби ми знали, що Він — беззахисний, що Він потребує людської допомоги. З колиски у Вифлеємі Христос каже тобі й мені, що Він потребує нас. Він закликає нас жити християнським життям повною мірою — життям самопожертви, праці та радості.
Ми ніколи не осягнемо справжньої радості, якщо не намагатимемося насправді наслідувати Ісуса. Подібно до Нього, ми маємо бути смиренні. Я повторюю: чи ви бачите, де криється Божа велич? У яслах, у пелюшках, у вертепі. Спокутувальна сила нашого життя може діяти лише через смирення. Ми повинні перестати думати про себе й відчути відповідальність, аби допомагати іншим.
Іноді трапляється, що навіть люди з благими намірами створюють особисті проблеми — справді серйозні клопоти, — які не мають жодної об’єктивної основи. Ці проблеми виникають у тих осіб, чия відсутність самопізнання призводить до гордості й бажання бути в центрі уваги, мати всезагальну прихильність. Вони хочуть завжди поставати в хорошому світлі, мати особисту безпеку. Вони не задовольняються тим, аби просто зробити щось добре і зникнути. І так багато з тих, хто міг насолоджуватися прекрасним миром душі та великим щастям, стають нещасними й непродуктивними через власну гордість і самовпевненість. Христос був смиренний серцем. Протягом усього свого життя Він не шукав особливої уваги або привілеїв. Він почав із того, що провів дев’ять місяців у лоні Матері, як інші люди, слідуючи природному ходу подій. Він знав, що людство Його дуже потребує. Він бажав прийти у світ, щоби спасти усі душі, але діяв поволі. Він прийшов належним чином, як народжується кожна інша дитина. Від зачаття до народження, ніхто — окрім Богоматері, святого Йосифа і святої Єлизавети — не розумів дивовижної істини, що Бог прийшов, аби жити серед людей.
Також Його народження вирізняється піднесеною скромністю. Наш Господь приходить без фанфар. Ніхто не знає про Нього. На землі лише Марія і Йосиф розділили божественний прихід. А потім пастухи, які отримали послання від Ангелів. І ще пізніше — мудреці зі Сходу. Вони були винятковими свідками цієї трансцендентної події, яка об’єднала небо і землю, Бога та людину.
Як можуть наші серця бути такими твердими, як ми можемо призвичаїтись до цих сцен? Бог принизив себе, щоб дозволити нам перебувати поруч із Ним — так, аби ми могли дарувати свою любов в обмін на Його, аби наша свобода могла вклонитися не лише перед Його могутністю, але й перед дивом Його смирення.
Велич цієї Дитини, яка є Бог! Його Отець — Бог, який створив небо й землю; і ось Він у яслах, «бо не було місця в заїзді» — не було жодного іншого місця для Господа усього творіння.
Св. Хосемарія Ескріва, «Христос проходить поруч»
За матеріалами: Catholic Link
Переклад: Анастасія Подлюк, СREDO