У вівторок, 16 лютого 2016 р., згідно з планом перебування в Мексиці, Папа Франциск відвідав місто Морелію, де звершив Євхаристійне богослужіння з духовенством, богопосвяченими особами та семінаристами, відвідав місцеву катедру та зустрівся з молоддю.
На богослужінні зі священиками Франциск радив постійно закликати Бога словами «Отче наш», аби не бути подоланим спокусою відмови, збайдужілості, що є одним із найбільш улюблених засобів диявола. Понтифік застеріг богопосвячених і духовенство від рутини і зазначив, що вони — не «функціонери того, що Боже», і не «держслужбовці Бога».
«Скажи мені, як ти молишся, а я скажу, як ти живеш; скажи мені, як ти живеш, а я скажу, як ти молишся», — цим прислів’ям Папа Франциск розпочав проповідь під час Святої Меси, присвяченої священикам, богопосвяченим особам, семінаристам та катехитам Мексики. Передостанній день Апостольської подорожі Святішого Отця до Мексики був присвячений духовенству й молоді, а на місце зустрічей обрано столицю центральномексиканського штату Мічоакан — місто Морелію.
Богослужіння відбулося на одному зі стадіонів міста і тривало двома мовами: іспанською та мовою пурепеча — корінного народу цих теренів. Коментуючи євангельську розповідь про те, як Ісус навчив своїх учнів молитви «Отче наш», Папа зауважив, що «наше життя говорить про молитву, а молитва говорить про наше життя».
За словами Наступника святого Петра, молитися ми вчимося так само, як і ходити, говорити чи слухати. «Школа молитви — це школа життя, а школа життя — це місце, де ми вчимося молитися», — сказав він. Папа згадував, що коли семінаристи, які прийшли до семінарії, запитували його, як досягти глибини молитви, він відповідав: «Молися так, як навчили в рідному домі. Тоді, крок за кроком, молитва зростатиме разом із твоїм життям».
«Ісус бажав впровадити своїх учнів у Життя, у таїнство свого життя. Ївши, спавши, зціляючи, проповідуючи, молячись, Він показав їм, що означає бути Божим Сином. Він запросив їх розділити з Ним Його життя, свій внутрішній світ, і в той час, як учні перебували з Ним, дав їм змогу через свою воплоченість доторкнутися до життя Небесного Отця. У своєму погляді, у кроках Він дав їм відчути силу, новизну слів: Отче наш. В Ісусі вислів “Отче наш” не має присмаку рутини чи повторювання; навпаки, має смак життя, досвіду справжності. Він умів жити молячись і молитися — живучи, кажучи: Отче наш», — зазначив Папа, додаючи, що кожного з нас Він запрошує чинити те саме.
За словами Наступника святого Петра, наше перше покликання — це «навчитися говорити Отче наш» так, як навчає святий Павло: «Авва-Отче». Цей же апостол писав: «Горе мені, якщо я не проголошую Євангелія», а це тому, що «євангелізувати — то не слава, а обов’язок». «Ісус запросив нас стати учасниками свого життя, божественного життя: горе нам, богопосвяченим особам, священикам, семінаристам та єпископам, якщо не поділятимемо його, якщо не будемо свідками того, що ми бачили й чули», — наголосив Понтифік, підкреслюючи: місія — це ніщо інше як «своїм життям» промовляти: Отче наш!
«До цього нашого Отця звертаємося щодня в молитві, і, серед іншого, кажемо: не введи нас у спокусу. Ісус чинив те саме. Він молився за те, щоб Його учні — вчора і сьогодні — не впали у спокусу», — вів далі Папа. Він вказав, що всі спокуси, які можуть загрожувати духовній особі в цьому світі, де бачимо багато насильства, корупцію, зневагу людської гідності, можна підсумувати одним словом: «знеохота».
Така апатія, що виражається словами: «Що ж можемо зробити? Таке вже життя!..» — може призвести до того, що ми будемо переможені «улюбленою зброєю» диявола, тобто зневірою, яка нас паралізує, не дає зробити кроку вперед, «не лише лякає нас, але спонукає “окопатися” в наших сакристіях та примарних забезпеченнях». Вона не тільки «не дозволяє звіщати Євангеліє», але й не дає прославляти Бога, відбираючи радість. Не лише не дає будувати плани, але гальмує наші спроби змінити стан речей. «Ось чому, Отче наш, не дозволь нам впасти у спокусу», — наголосив Папа.
Як зауважив Франциск, у хвилинах таких спокус треба звертатися до нашої пам’яті: «Не все почалося з нами, і не все закінчиться нами». Отож, варто «пригадувати історію», яка привела нас до цього місця. У цьому контексті Святіший Отець згадав постать першого єпископа Мічоакану Васко Васкеса де-Кіроґу, 1470-1565. (Це був іспанський адвокат, відомий захисник прав індіанців під час Реконкісти, і коли зайшла мова про призначення єпископа, місцевий люд забажав, аби призначили його, хоч він навіть не був священиком.)
«Разом із вами, — сказав Наступник святого Петра, — хочу згадати цього євангелізатора, відомого як “Tata Vasco” (Татусь Васко) та “іспанець, який став індіанцем”. Ось дійсність індіанців перèпеча, описана ним: “Продані, катовані, блукають ринками, збираючи викинуті на землю відходи”. Ця картина привела його не до спокуси млявості та знеохочення, а дала поштовх вірі, спонукала до співчуття та здійснення різних ініціатив, які стали “подихом” серед паралізуючої та несправедливої дійсності».
За словами проповідника, біль і страждання ближніх стали молитвою цього чоловіка, а молитва — конкретною відповіддю, через місцеве населення прозвало його «Татà Васко». «Отче, тату, татà, авва… Ось молитва, ось вислів, до якого нас запросив Ісус. Отче, Тату, Авва, не дай нам піддатися спокусі знеохочення, нудьги, втрати пам’яті; не дозволь нам впасти у спокусу забуття про попередників, які своїм життям навчили нас казати: Отче наш», — підсумував Папа.
За матеріалами: Gość Niedzielny, Радіо Ватикану
фінансово.
Щиро дякуємо!
