Виставу «Я йду, Христе!..» про життя і покликання Митрополита Андрея (Шептицького) 1 березня представить львівський театр «У кошику». Відбудеться вистава у Києві, на сцені Національного центру імені Леся Курбаса. Цю постановку благословив Блаженніший Любомир, Верховний Архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ.
Розповідь починається з мандрівки верхи дев’ятирічного Романа та його матері Софії. Він тоді вперше скаже їй: «Хочу бути священиком». А вона, усміхаючись, відповість: «Священики на конях не їздять». Однак, то не були його слова – то були слова його предків: єпископа Варлаама та Митрополитів Атанасія і Лева… В основі вистави – «Дванадцять листів отця Андрея Шептицького до матері» Григора Лужницького (художній твір на основі автентичних листів) і мемуари «Молодість і покликання Романа Шептицького», написані матір’ю Митрополита Софією Шептицькою з роду Фредрів.
Про буквальне відтворення обох текстів не йдеться. Режисер вистави, Заслужений діяч мистецтв України Ірина Волицька, поставила собі за мету закрутити дійство довкола надзвичайно глибоких і щирих взаємин майбутнього Митрополита з його мамою. У коментарі «Львівській газеті» режисер зізналася, що їй завжди хотілося зробити духовну виставу без штампів, себто в зазначеній ситуації – без свічок, псалмів, босих ніг. «У виставі немає нічого, що відволікало б увагу від взаємин двох найближчих людей – матері та сина. Навіть декорацій немає. Є лише втиснені у слово почуття і думки, є акторська спроба пропустити їх через себе та є довга біла шаль, як пуповина, яка пов’язує матір з дитиною, як спогади та почування. В якийсь момент пуповина обривається – і найближчі люди зостаються без цього матеріального зв’язку, але він відновлюється вже в іншій площині», ‒ пише «Газета».
Матір Шептицького Софію втілила на сцені талановита акторка, лауреат премії ім. Котляревського Лідія Данильчук. «За побутом ми втрачаємо справжність, приховуємо її на потім, а потім може й не настати. Правда у стосунках Софії та сина викликає подив. І це те, до чого треба прагнути, аби воно було. Тут і сьогодні, а не десь і завтра», ‒ поділилася акторка.
Роль молодого Шептицького дісталася луганчанинові Володимиру Губанову, акторові львівського театру «Воскресіння». Як писала газета «Поступ», вистава «Я йду, Христе!» стала тріумфом для Володимира Губанова, і більшість мистецтвознавців визнає його одним із найцікавіших молодих акторів в Україні.
«Порушена в цій виставі тема, для мене одна з найважливіших, – зізнався актор. – Це та роль, яка, відчуваю, володітиме мною все життя. Бо це – сповідь. Моя також (нехай і не власними словами) – про те, що в мене болить і куди йду. Звичайно, актор сповідається в кожній роботі, однак ця – особлива, і дуже вдячний, що цей матеріал запропонували саме мені».
Вистава – не лише про Митрополита Андрея. Вона ‒ про усіх, хто є людьми покликання, віри. Тих, хто зумів за покликом серця не лише зробити вибір, а й залишитися вірним цьому вибору впродовж свого життя.
Квитки на спектакль можна придбати у Центрі Курбаса (279-50-69, 279-12-89, www.kurbas.org.ua). Для тих шанувальників театру і величної постаті Митрополита Андрея, хто не у змозі оплатити квитки, колектив «Театру в кошику» обіцяє також знайти місце у глядацькій залі.
Створений у 1997 році у Львові «Театр у кошику», був започаткований завдяки зустрічі в Одесі тоді студентки Ленінградського інституту театру, кінематографу і музики Ірини Волицької та акторки Одеського музично-драматичного театру Лідії Данильчук. Людська і творча дружба народила унікальне творче об’єднання, яке вперше представило Україну на Міжнародному світовому фестивалі моновистав. У репертуарі театру ‒ спектаклі «Білі мотилі, плетені ланцюги…» за творами і листами В.Стефаника, «Сон. Комедія» за Шевченком, Франкове «Украдене щастя», «Ричард після Ричарда» за В.Шекспіром. Останні 5 років «Театр у кошику» є творчою майстернею Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса.
За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
фінансово.
Щиро дякуємо!
